Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Волден, або Життя в лісах 📚 - Українською

Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

992
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Волден, або Життя в лісах" автора Генрі Девід Торо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 96
Перейти на сторінку:
в кульку й жував, розмовляючи і сміючись. Від надлишку тваринного духу він інколи заходився сміхом, падав і катався долі, коли щось змушувало його замислитися чи привертало інтерес. Роззираючись на дерева навколо, він вигукував: «Іменем святого Георгія присягаю, тішить мене це ремесло — мені кращих забав і не треба». Коли він прогулювався лісом на дозвіллі, бувало, весь день розважався, через рівні проміжки часу стріляючи з кишенькового пістоля, салютуючи собі на ходу. Взимку розводив багаття й опівдні грів собі чайничок кави; коли всідався на колоду обідати, синиці інколи сідали йому на руку і дзьобали його картоплю; він казав, що йому «до вподоби, коли навколо ці гаврики».

У ньому була розвинена передовсім тваринна сутність. У своїй фізичній витривалості й вдоволеності життям він був кузеном сосен і скель. Я спитав, чи він, тяжко потрудившись весь день, не стомлюється надвечір; він щиро й серйозно відповів: «Та я в житті ніколи не стомлювався». Але інтелектуальна й, так◦би мовити, духовна людина в ньому спала, як у немовляті. Він здобув лише просту й безпорадну освіту, що її католицькі священники дають аборигенам: учневі прищеплюють не свідомість, а лише покору й побожність, тож дитина не виростає, а так і залишається малою. Природа наділила його дужим тілом і смиренням зі своєю долею, а тоді звідусіль підперла шанобливістю й надійністю, щоб він зумів прожити всі відміряні йому сімдесят років дитиною. Він був такий щирий і неотесаний, що з ним неможливо було запізнатися, — врешті, не знайомите ж ви сусідів з бабаком. Його потрібно було пізнати. Ролей він не грав. Йому платили за роботу, тож він мав за що купити їжу й одяг, але своїми думками ні з ким не ділився. Він був такий простий і скромний — якщо можна назвати скромним того, хто не має жодних амбіцій, — що смирення в ньому не було окремою рисою, та він про таке й не думав. Мудреці видавалися йому божествами. Почувши, що його навідає мудрець, він припустив◦би, що така велика людина нічого від нього не чекатиме і все візьме на себе, а про нього просто забуде. Він ні від кого не чув ані слова похвали. Особливо шанував письменників і проповідників. Їхні промови видавалися йому дивами. Коли я розповів йому, що багато пишу, він тривалий час думав, що йдеться про самі тільки прописи — у нього й у самого був дивовижно добрий почерк. Інколи я бачив на снігу при дорозі назву його рідної парафії, виписану гарним почерком і з належними французькими знаками, — тоді я розумів, що це пройшов він. Я спитав його, чи не хоче він записати своїх думок. Тоді він сказав, що читає й пише листи для тих, хто сам писати не вміє, але своїх думок ніколи не намагався записати — ні, не вміє він цього, звідки ж йому знати, з чого починати, він◦же так замориться, а ще при тім треба думати про правопис!

Кажуть, якось видатний мудрець і реформатор спитав його, чи не хотів◦би той змінити світ; він навіть не знав, що про це питання вже розмірковували до нього, і зі здивованим сміхом відповів своїм канадським наріччям: «Нє, мені все подобається». Спілкування з ним чимало могло дати філософові. Той, хто його не знає, міг◦би подумати, що цей лісоруб узагалі недоумок, але я бачив у ньому людський тип, якого не зустрічав доти, і не розумів, чи то він мудрий, як Шекспір, чи то темний, як дитина, і не знав, чого в ньому більше — тонкої поетичної душі чи дурощів. Один містянин сказав мені, що коли побачив, як той чвалає селом у кепі, насвистуючи собі під ніс, подумав, що це принц у вигнанні.

У нього не було книжок, крім календаря й підручника з арифметики, і в цій останній галузі він далеко просунувся. А◦календар правив йому за енциклопедію, адже, на його думку, містив витяг людських знань — і справді, значною мірою так і є. Я любив спитати про його думку щодо різних реформ наших днів, і він незмінно підходив до них просто й практично. Ні про що з того він раніше не чув. Я спитав, чи зміг◦би він прожити без фабрик. Він сказав, що носить одяг із сірого домотканого вермонтського сукна, дуже доброго. Чи зможе він обійтися без чаю й кави? Чи потрібні цій країні напої, крім води? Він вимочував у воді листя канадської тсуги: мовляв, теплої днини такий напій кращий за воду. Коли я спитав, чи зміг◦би він обійтися без грошей, його відповідь збіглася з поясненнями філософів щодо походження цього інституту й етимології слова pecunia[184]. Припустімо, в нього є віл, а потрібно придбати нитки й голку: незручно, та й неможливо заставляти якусь частину худоби щоразу, як постають дрібні потреби. Багато суспільних інститутів він обстоював переконливіше, ніж будь-який філософ, адже описував ту їхню грань, що стосується його безпосередньо, й виводив справжню причину їхнього існування, а до софістики не міг додуматися. Я розповів йому, що Платон назвав людину істотою двоногою без пір'я, а тоді інший філософ обскубав півня й назвав платонівською людиною. Лісоруб подумав трохи і додав, що є ще одна важлива відмінність: у них коліна згинаються в різних напрямках. Інколи він вигукував: «Як◦же я люблю поговорити! Їй-бо, так увесь день і говорив◦би!» Якось я, багато місяців із ним не бачившись, спитав, чи він, бува, не надумав за літо чогось нового. «На Бога, — сказав він, — коли гаруєш, як я, то коли не забув старих думок, те за щастя. А◦що, як той, із ким ти сапаєш, квапиться і пропускає рядки? Треба, значицця, буть уважним і вважати на бур'яни». Інколи при зустрічі він питав мене, чи просунулася моя робота. Одного зимового дня я спитав, чи він завжди задоволений собою — я-бо хотів порадити, щоб він знайшов у собі заміну зовнішньому священнику чи навіть якийсь вищий сенс у житті. «Задоволений! — вигукнув він. — Хтось одним задоволений, хтось іншим. Хтось, може, якби мав усього вдосталь, був задоволений і сидів увесь день спиною до вогню, а черевом до столу, їй-бо!» І хай скільки я хитрував, мені жодного разу не вдалося змусити його поглянути на духовний вимір речей; найвищий рівень, що його він був спроможний осягнути, — це рівень простої зручності, зрозумілий навіть тваринам; те саме можна сказати й про більшість людства. І коли я пропонував якусь зміну до його трибу життя, він просто відповідав без тіні жалю, що вже запізно. Зате він щиро вірив у правдивість і

1 ... 42 43 44 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"