Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Волден, або Життя в лісах 📚 - Українською

Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

992
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Волден, або Життя в лісах" автора Генрі Девід Торо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 96
Перейти на сторінку:
схожі чесноти.

У ньому можна було добачити певну оригінальність, нехай навіть незначну, і я часом зауважував, що він усе ж мислить самостійно й висловлює власні думки — явище таке рідкісне, що я готовий щодня проходити по десять миль, аби побачити на власні очі, — і при тім сам вигадує чимало суспільних інститутів, які вже існують. Інколи він вагався чи, можливо, не міг висловитися чітко, але за тим завжди вчувалася твереза думка. Однак мислення його було настільки примітивне й закорінене у твариннім життю, що, навіть коли він висловлював цікавіші здогади, ніж пересічний мудрагель, це рідко давало плоди, варті згадки. Він своїм існуванням доводив, що навіть на найнижчих щаблях життя серед смиренних неуків трапляються генії, які не відступаються від своєї думки й не вдають, наче знають усе, бездонні, як той Волденський став, і такі ж замулені й темні.

*

Чимало мандрівників збочувало зі шляху, щоб побачити мене й хатину мою. Щоб виправдати свій візит, часто просили склянку води. Я казав, що сам п'ю зі ставка, і, вказуючи в той бік, пропонував позичити їм черпак. Я жив у глушині, але це не рятувало мене від щорічного нашестя, що припадає, здається, на перше квітня, коли нікому не сидиться на місці; мені щастило, хоча траплялися серед моїх гостей і вельми дивні типажі. До мене тягнулися недоумки з богадільні, але я докладав усіх зусиль, аби переконати їх напружити розум, хай який він у них був, і звіритися мені; я заводив мову про розум і зазвичай отримував винагороду. І справді, дехто з них виявлявся мудрішим за так званих наглядачів за біднотою з міських виборних урядників — можливо, час поміняти їх місцями. Що ж до умів, то, як я виявив, значної різниці між недо- й повноумками немає. Скажімо, якогось дня до мене прийшов сумирний і простодушний жебрак — я раніше бачив, як він слугує стовпчиком у полі, тобто стоїть чи сидить на бочці й наглядає, аби худоба чи він сам не забрели на манівці, — і висловив бажання жити так, як живу я. З цілковитою щирістю і правдивістю, вищою, чи то пак нижчою за те, що ми звемо смиренням, він сказав, що «слабкий на розум». Так і сказав. Таким його створив Господь — і дбає про нього анітрохи не менше, ніж про будь-яке своє створіння. «Я такий змалечку, — сказав він, — із самого дитинства; не було в мене великого розуму; я був не такий, як інші діти; я на голову слабкий. Така, мабуть, воля Божа». І ось він тут — підтвердження правдивості своїх слів. Для мене він був метафізичною загадкою. Рідко мені щастило на такі добрі зустрічі з побратимами, коли все сказане було цілком простим, щирим і правдивим. І справді, понижуючись, він підносився[185]. Це виявилося мудрою стратегією, хоча спершу я того не зрозумів. Жебрак-недоумок був правдомовний і щирий, а тому наша балачка виявилася навіть кращою за розмови мудреців.

Бували в мене й гості, що їх зазвичай не зараховують до міської бідноти, а слід, бо вони злиденні духом; гості, які не гостинності потребують, а захисту, які щиро прагнуть, щоб їм допомогли, й одразу сповіщають, що твердо постановили не допомагати собі самостійно. Я згоден приймати гостей із добрим апетитом, хай як вони його нагуляли, але відмовляюся приймати тих, хто справді помирає від голоду. Предмети благочинності — не гості. Приходили до мене люди, які не розуміли, коли їхні відвідини добігли кінця, хоча я повертався до своїх справ і відповідав їм із дедалі більшої відстані. Під час цього кочового сезону заходили до мене люди дуже різної обдарованості: у декого розуму так багато, що він і не знає, як дати собі раду. Приходили люб'язні раби-втікачі з плантацій, прислухалися час від часу, мов лисиця, ніби чули, як валують пси, що взяли їхній слід, і благально дивилися на мене: християнине, ти ж не відішлеш мене назад?[186] Одного раба-втікача я скерував до Полярної зорі. Приходили люди, в яких є тільки одна думка і вони носяться з нею, як курка з єдиним курчам, а те взагалі виявляється каченям; люди з тисячею думок і безладом у голові, мов тії кури, яких змушують глядіти за сотнею курчат, що всі ганяються за одним жучком і мруть десятками щоранку, як спадає роса, — а самі від тієї крутанини геть запаршивіли; люди, в яких замість ніг думки — такі інтелектуальні багатоніжки, що змушують і тебе лазити по землі. Один чоловік запропонував мені завести книгу, де відвідувачі вписуватимуть свої імена, як у Білих горах; але, на жаль, у мене надто добра пам'ять, щоб така книжка знадобилася.

Я мимоволі помічав певні особливості своїх відвідувачів. Хлопчики, дівчатка і юні жінки зазвичай тішилися, опинившись у лісах. Вони зазирали у ставок і роздивлялися квіти, прикрашаючи свій час. Натомість торговці й навіть фермери думали тільки про самотність і працю, а також те, яка велика відстань відділяє мене від того чи того; і хай◦би скільки вони казали, що люблять зрідка прогулятися в лісах, їхня поведінка виказувала, що це не так. Суєтні, заклопотані люди, які весь час витрачають на те, щоб заробити собі на життя чи підтримати належний рівень життя; проповідники, що говорять про Бога так, ніби мають на нього монополію, й не терплять інших думок; лікарі, правники, метушливі господарки, які за моєї відсутності зазирали в мої шафи й під ковдру (пані дізнавалися, чи постіль моя така ж чиста, як у неї?), юнаки, що протринькали свою юність і дійшли висновку, що безпечніше крокувати торованим шляхом певного фаху, — всі вони казали, що живучи таким життям, як у мене, не принесеш користі суспільству. Ага, ось в чім клопіт. Старі, немічні й полохливі, незалежно від віку і статі, думали передовсім про хвороби, нещасні випадки і смерть; їм життя видавалося сповненим небезпек — однак які є небезпеки, коли про них не замислюєшся? — і вони були певні, що людина розважлива знайде найбезпечніше місце для життя, де будь-якої миті можна викликати доктора Б. Для них містечко — це буквально спільно-та, ліга для спільного захисту; такі навіть по ягоди не ходять без аптечки. Доки людина жива, завжди існує небезпека померти, але визнаймо, ми від початку і живі, і мертві водночас, а отже, загроза ця пропорційно менша за життя. Коли ми сидимо сиднем, небезпек анітрохи не менше, ніж коли бігаємо. Були, врешті, й самозвані реформатори — більших зануд годі й шукати, — які думали, наче я тільки те й роблю, що виспівую:

1 ... 43 44 45 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"