Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Останнє полювання 📚 - Українською

Читати книгу - "Останнє полювання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останнє полювання" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 72
Перейти на сторінку:
управління кримінальної поліції. Ньєман спочатку взяв машину, але скоро мусив зупинитися: вулиці тут були пішохідні.

Це був відомий район міста: ряди будинків, пофарбованих у синій, жовтий і червоний кольори, функціонували виключно на сонячній енергії. Напередодні Івана згадувала про цей район — і в неї аж очі сяяли. Це містечко майбутнього побудували волонтери. Усюди стояли смітники для компосту, на дахах було облаштовано сади — дерева, здавалося, от-от проковтнуть будинки й хідники, і, звичайно ж, ніде не було видно жодної автівки.

Ньєман знав, що все це і є майбутнє, але від такого майбутнього йому було невесело. Він відчував якийсь невідступний тиск, ніби за кожною з цих «зелених» ініціатив стояв невидимий Великий Брат, диктатура — причому найгірша, бо справедлива. І він потай радів, що покине цю землю до того, як усі стануть травоїдними й почнуть виробляти енергію з власних пуків.

Поклавши руки до кишень, крокуючи під далекі дзвоники велосипедів і гуркотіння трамвая, Ньєман міркував над словами Йозефа. Почувши про ворожку і прокляття Ґаєрсберґів, він одразу ж відчув, як усередині щось «клацнуло». Ця легенда мала зв'язок із двома нещодавніми вбивствами. Він іще не знав, який саме, але цей факт був ключовим елементом у справі.

Шукай жив у схожій на ярмаркову ятку триповерховій будівлі, обшитій необробленим деревом і пофарбованій у синій колір. Липи відкидали на східці ґанку тінь, схожу на вкриту брижами калюжу, легку й блискучу.

Ньєман знайшов домофон і подзвонив. До того він розщедрився на телефонний дзвінок, аби попередити про свій приїзд, і переконався, що генеалог розмовляє французькою. У цьому йому щастило від самого початку. Мабуть, завдяки близькості до кордону. Ще кілька кілометрів на схід — і він нічого особливо й не зміг би розслідувати…

Підіймаючись східцями, Ньєман зосередився й пригадав, що йому розповів його паризький приятель: Шукай мав дві абсолютно різні професії. Він був не лише генеалогом, а й костоправом. Що ще цікавіше, він спеціалізувався на спортивних травмах і ушкодженнях від садо-мазо. Він вилікував чимало мазохістів, чиї домінатори зайшли трохи задалеко.

Двері відчинилися. Райнер Шукай не був схожий ні на генеалога, ні на майстра садо-мазо. Він радше нагадував селянина минулих століть. Низенький, дуже огрядний, у чорному светрі під горло та синіх полотняних штанах, як у садівника. Завдяки мозолястим ручищам він і справді мав вигляд персонажа роману Анрі Боско[37].

Чоловік мовчки впустив фліка. Важко було вгадати, скільки йому років. Коротке, посріблене волосся нагадувало алюмінієву каску, а на білому, мов крейда, обличчі не було жодної зморшки. Загалом він був схожий на жабу. Кирпатий ніс, великі, витрішкуваті сірі очі під густими, ніби склепіння, бровами, воло, з якого, здавалося, от-от долине нічне кумкання.

Вони пройшли крізь приймальню, де вишикувалося кілька стільців і де шкірили зуби опудала тварин: лис, куниця, бобер… Їхні скляні очі ледве не вилазили з орбіт.

Тоді вони зайшли до приміщення, у якому стояла кушетка для огляду та пошарпаний письмовий стіл. Тут линули дивні запахи — суміш спирту, перцю та фруктів. Ньєман подумав про коктейль Молотова, тільки в органічній версії.

— Ви були знайомі з Юрґеном? — запитав він із копита вскач.

Костоправ застиг посеред кімнати між кушеткою та столом.

— Ви запитуєте про це через його схильність до садо-мазо?

— Мені казали…

— Я знаю, що вам казали, і це дурниці. Колись я лікував жінку, у якої стався вивих, коли її зв’язали. Вона одужала, і пізніше ходили чутки, ніби її відчуття загострились. Абсолютно порожні слова.

— Ви й інших таких лікували, чи не так?

— Травми такого типу? Звісно, я став культовим спеціалістом у цій сфері. До мене навіть зі Штутґарта приїздять. Але це не основне моє джерело доходу.

— Хто ще у вас лікується?

— Мешканці Фрайбурґа. Вони в захваті від моєї магнетичної сили. — Він простягнув свої ручища, схожі на шлакоблоки. — Для них я — ще одне відновлюване джерело енергії.

— То ви лікували Юрґена фон Ґаєрсберґа чи ні? — не вгавав Ньєман.

— Я гадав, ви хочете поговорити про генеалогію.

— Це все пов’язано.

— Ні, я ніколи з ним не зустрічався. Одного разу лікував жінку, яку він зв’язав.

— Він її поранив?

— Ні. Просто сеанс тривав задовго, от і все. У дівчини почалися проблеми з кровообігом. Нічого серйозного. Однієї-двох зустрічей вистачило, щоб у неї відновилися рухові функції.

Тим самим безпристрасним тоном здоровань продовжив:

— Я читав у газетах про те, що з ним сталося. Це жахливо. Сьогодні вранці по радіо повідомили, що знайшли ще один труп, це правда?

Ньєман відповів у кількох словах. Повідомив лише строго необхідний мінімум.

— Що казали про Юрґена в середовищі садо-мазо?

— Нічого особливого. Він займався шібарі[38], але любив також, коли і його зв’язують.

— Він був радше схильний до домінування?

— Ні, до підкорення. Але час від часу змінював ролі. Це досить рідкісне явище для цього середовища.

Ньєман замислився, чи не пропустив він нічого важливого з боку Юрґенових уподобань — флік від природи терпіти не міг такого типу дивацтва. Коли твоє життя сповнене справжнього насильства, клоуни, які граються в самокалічення, діють тобі на нерви.

— Найголовніше, про що я хотів із вами поговорити, — це сімейна історія Ґаєрсберґів.

Обличчя Шукая засяяло. Він протягнув руку до інших дверей.

— Ходімо. Я все підготував у себе в кабінеті.

41

Лігво Шукая-генеалога здавалося збудованим із паперу. Стіни були вкриті папками, теками, досьє. На підлозі громадилися стоси підшивок, гармошок-органайзерів для документів. По кутках купчилися книжки, вони займали кожну щілину. Але по центру стояло два повністю порожні великі столи.

Залізне бюро в кутку вгиналося під вагою справжніх господарів цих місць: тонн жовтуватих, перев’язаних мотузками, хаотично розкиданих папок, у яких оповідалася історія родів Баден-Вюртемберґу. Був тут і комп’ютер, під’єднаний до жорстких дисків, але, очевидно, сучасні технології становили меншість. Тут важив лише папір, справжній, той, що пліснявіє й розшарпується під пальцями.

Шукай обійшов перший стіл і зупинився біля другого, де на них чекала металева скриня. Ставши на одне коліно, чоловік відчинив її й пірнув у неї по груди. Тоді витягнув одну теку й поклав на лаковану поверхню столу.

— Повна історія Ґаєрсберґів. Рід, який можна відстежити як мінімум до часів Реформації і в якому не одне покоління доклалося до утворення Баден-Вюртемберґу. Що ви хотіли дізнатися?

Ньєман зняв пальто. У кімнатці стояла

1 ... 42 43 44 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останнє полювання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останнє полювання"