Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Це було лише припущення, але щось мені підказує – воно було вірним. Бо інакше, навіщо Райану я?

Я втомилася. Ніколи не любила таких словесних пікірувань. Мені навіть стало шкода герцога. І як він її терпить?

Треба сказати нареченному хай підбере собі іншу коханку, мені ця не подобається!

Очі першої красуні двору палали гнівом, скоріше навіть люттю. Я навпаки, здавалося пізнала дзен. Сам спокій і впевненість у собі, ніби стою на скелі біля графського замку, а навколо в шаленстві розбиваються хвилі. І саме цей мій спокій заводив Далілу все більше, злив і розпалював.

А секрет простий - мені справді все одно, глибоко фіолетово, що Даліла думає про мене, які стосунки пов'язують її з герцогом і причини, що штовхнули його на ці заручини.

Що стосується маркізи, переоцінювати себе та недооцінювати суперника – не найкраща стратегія у будь-якій битві. Що на полі бою, що на любовному фронті…

Тут Даліла перевела погляд назад за моє плече і не прощаючись, обігнула мене і помчала наче її ніс вітер. 

Я обернулася подивитися що так її зачепило. Виявилося, це був предмет нашої суперечки, Райан, герцог Данайський, власною сяючою особою. Вчасно він з'явився! Наречений дивився в наш бік, а між його брів пролягла зморшка від напруження. Видно, що він вірно оцінив ситуацію. Але добре тримав покер-фейс на відміну від тієї ж Даліли.

Тут уже всі присутні дивилися на наш любовний трикутник, не приховуючи розпаленої цікавості. Та що там! Їхні очі сяяли передчуттям скандалу!

Настав момент істини, Райан мав визначитися привселюдно: наречена чи коханка. Давно пора! Він йшов у наш бік, а Даліла летіла до нього не інакше як на крилах кохання через увесь зал, розпихуючи гостей, що мали невдачу стояти на шляху цієї розгніваної фурії.

Я зрозуміла, що це також момент вибору й для мене. І хоча герцог мені дарма не потрібен, але віддавати його після всього сказаного Далілі? Ні, вибачте!

Тому я подарувала йому найчарівнішу зі своїх усмішок, махнула ручкою – «А ось і я, коханий!» і проникливо подивилась у вічі. Як мені здається саме так має виглядати закохана юна діва. Головне – не розривати зоровий контакт! Я дуже старалася, вклала в цей погляд усю свою увагу та ніжність. Упевнена, якби цю виставу міг бачити Станіславський, він б сказав: «Вірю!».

Я ніби простягла між нами нитку, міцну, як канат. І тримала чіпко, наче від цього залежало моє життя.

Райан та Даліла зустрілися приблизно на середині зали. Я не могла чути, що вона сказала йому, тільки бачила, що спробувала схопити за руку.

І це на людях!

Ай-яй-яй! Ну що за поведінка? Істеричні пориви зовсім не прикрашають жінок.

Помітила, як герцог кинув на неї короткий невдоволений погляд, відвів від себе її простягнуту руку, і прочитала по його губам різку відповідь: «Потім!». Райан не зупинив свій крок і знову глянув на мене. А я не змогла стримати тріумфальної усмішки, я почувала себе так, ніби отримала гран-прі на музичному фестивалі, дивилася на нього і… залюбувалася його очима.

Сьогодні вони були неймовірного лазурного кольору. Наче дивишся в очі, а бачиш величезне безкрайнє море, в якому хочеться розчинитись… Я ніколи так довго і пильно не дивилася на нього. Герцог, безперечно, привабливий чоловік, але його очі… Це щось фантастичне. У них можна потонути.

Чому раніше цього не помічала?

Мабуть просто у палаці чудове освітлення!

Коли Райан нарешті дійшов до мене через всі ці людські хвилі, свій настрій я могла б описати як нестримну ейфорію.

- Добрий вечір, Евелін - сказав він, уважно дивлячись на мене і намагаючись зрозуміти чому я сяю як сонце у червні.

- Вечір просто неймовірний! Рада, що ви приєдналися до нас!

__________________

Пісня для настрою - Bosson - One In A Million