Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

Наступного дня Ерік увійшов до аудиторії з надією побачити Дена на своєму звичному місці. Проте стілець поряд із ним залишився порожнім. Не з'явився Ден і на другу пару.  Ерік помітив, що хлопці з класу "С", які зазвичай ставилися до нього по-приятельськи, сьогодні поводяться якось дивно. Вони ніби уникали дивитися в його бік, ніхто не просив списати, як те часто робили раніше.

На великій перерві він вийшов з аудиторії та побрів нагору, на майданчик, де вони тоді говорили з Деном. Звичайно, Ерік не сподівався побачити його там. Просто ноги самі понесли на це місце, а він настільки задумався, що й не відразу зауважив, куди йде. Схаменувся, лише побачивши чиюсь постать у напівтемному коридорі. Ерік упізнав одну із трьох дівчат, що навчалися на їхньому потоці. Це була висока худорлява шатенка з довгим волоссям, зібраним у "хвіст".  Джулія, здається. Вона стояла біля пожежної драбини і курила.

 - Привіт, - сказав він, розуміючи, що виглядає по-дурному. Далі не було куди йти, хіба що на горище. Але ні з того ні з сього повернути назад теж було б трохи дивно.

 - Привіт, Сенаторе. - сказала Джулія. - Це ти там учора у відділку адвоката вимагав?

Ерік стояв і мовчки дивився собі під ноги.  З одного боку, йому хотілося сказати щось на своє виправдання,  з другого - він добре пам'ятав слова поліцейського: "Як будеш багато базікати - матимеш неприємності". Треба було б обернутися і піти, але його непокоїла одна річ.

 - А що з Деном? -   спитав Ерік, як і раніше, не дивлячись на дівчину.

 - У Дена великі проблеми. Не всі ж мають такі знайомства, як ти, - ущипливо мовила Джулія.

 - Які саме проблеми?

 - Його виключили з універу. І батькам сказали заплатити  великий штраф.  Отак-от.

Вона кинула недопалок собі під ноги і наступила на нього кросівком.  Помовчала. а тоді сердито додала:

 - Я йому казала, щоб він не йшов туди. А він не послухався. Тепер не зможе далі вчитися. А хоча, що я тобі це все розказую! Тобі воно до лампочки! Подумати тільки - піти на мітинг проти корупції і  потім у поліції вихвалятися своїми зв'язками! Ти якийсь кретин, їй - богу!

 - А ти, як така розумна, то чого взагалі туди не пішла? - огризнувся Ерік.  - Когось критикувати, звісно, легко, якщо сам сидиш і нічого не робиш...

Джулія стріпнула волоссям. Вона  дивилася на нього вже без злості, радше, із сумом.

 - Мої батьки були учасниками тієї першої експедиції на Марс, -  тихо сказала вона. - Усім, хто зголосився взяти в ній участь, заплатили чималу суму. Завдяки цьому я можу тут навчатися. Вони всі загинули, ніхто не повернувся. То що,  мені пожертвувати своїм майбутнім заради якоїсь дурної політики?

Ерік розумів її як ніхто інший.

 - А ти з якого класу? - спитав він раптом.

 - Із "О", - тихо сказала дівчина. - Для мене зробили виняток, але про те ніхто не повинен знати.

 - Я нікому не скажу, - пообіцяв Ерік. - А в тебе є адреса Дена?

 - Навіщо вона тобі?

 - Може, йому треба допомога. Я дійсно дуже хочу допомогти.

Джулія уважно подивилася на нього.

 - Добре, пиши адресу. - сказала вона.

*******************

Ден жив у старому будинку в історичному центрі міста.   У його квартирі були великі кімнати, заставлені старовинними меблями. І скрізь багато книг - очевидно, батьки були такими ж  охочими до читання, як і син. Втім, коли Ерік навідав Дена, той був удома сам. Відчинив йому двері і , здавалося, зовсім не був здивованим таким несподіваним візитом.

 - Заходь, - сказав він. - Будемо чай пити.

Вони пройшли на таку ж простору, з високою стелею кухню, і Ден заварив чай у старовинному керамічному чайничку, поставив на стіл дві порцелянові чашки,  вазочку з домашнім печивом.

 - Мама пекла, - кивнув головою. - Пригощайся.

 - Тебе сьогодні не було на парах, - сказав Ерік, відчуваючи, що червоніє. - От я вирішив прийти дізнатися, як ти.

 - А що я? - Ден смішно розвів руками. - Сиджу ось під домашнім арештом, поки батьки вирішують, що зі мною робити.

- Мені Джулія розповіла, що вам потрібно заплатити штраф, - Ерік узяв печиво і почав гризти, уникаючи зустрічатися з другом поглядом.

 - Є таке. Батьки думають продавати квартиру, бо в них таких грошей немає. Трішки шкода, бо це наше родинне гніздо. Тут ще мої прадід із прабабою жили, тоді дід з бабусею. Але ж це все просто речі, правда? Можна соціальне житло отримати, влаштуюся на роботу. Батько сказав. що поговорить із директором школи, де він працює, їм якраз лаборант потрібен. А потім, через рік-другий, спробую поновитися у вузі. У тебе все обійшлося? Мабуть, теж якийсь штраф призначили?

 - То пусте, - сказав Ерік, хоча відчув при цьому, що по спині поповзли мурашки.  Досі він вважав, що його відпустили просто так, але тільки зараз подумав - цілком можливо, батькам Теда теж виставили кругленьку суму до оплати, а отже, варто чекати вияснення стосунків. "Розберуся з цим потім". - сказав собі Ерік.

 - А скільки вам треба заплатити? - спитав він у Дена.

Сума, названа тим, була чималою, але не астрономічною.

 - Навіщо воно тобі? - промовив Ден з властивою йому флегматичністю. - Не переймайся, якось викрутимося.

 - Я спробую щось придумати, - пообіцяв Ерік. - В кінці кінців, має бути якийсь інший вихід із ситуації, ніж продаж квартири.

 - У моїх батьків є деякі заощадження, але  це десь третина необхідної суми, - сказав Ден. - Тільки я в тебе все одно грошей не візьму, так і знай.

Ерік мовчки пив чай.