Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Есмо...

Він важко дихає, дивиться на мене чи то з жалем, чи з вибаченням.

- Що ти тут робиш, я питаю?!

- Я просто дивився, як ти спиш...

- Ти знущаєшся?! А ось це все, що? – махаю рукою у бік дивана, на якому ми щойно придавалися любовним іграм. Від цієї думки мене перекручує.

Господи, я щойно танула в руках Еліма! І це мені подобалося!

- Пробач, Есмо, це все ти сама, - він ще й сміє жартувати зі мною, нахаба.

- Забирайся до біса!

- Вибач, Есмо, давай спробуємо спочатку. Тобі ж було добре зі мною, – його голос звучить м'яко, з придихом, каже з проханням.

- Забирайся! – я кричу від агресії, проклинаю свою слабкість перед чоловіками, струшую як примару все, що трапилося на ліжку.

- Есмо, я доставлю тобі задоволення, яке ти ніколи не відчуєш з людиною, - він робить крок мені назустріч, думаючи, що вже зацікавив, але я так просто не дамся йому.

- Я хотіла не тебе, а Енді! Ти що не зрозумів цього?!

- Есмо… Але його тут немає, є тільки я і ти, - його погляд ласкає мене задлеку.

І тут я розумію, що стою перед ним напівгола. Моя піжамна сорочка розстебнута, груди у вільному польоті, соски ледь прикриті легкою тканиною, вони зухвало стирчать, дивлячись кудись у бік чоловіка. Мої шортики намокли від збудження, але навряд чи він це бачить, зате я добре відчуваю. Хвиля збудження ще не відринула, але тепер її затьмарює наростаюча лють. Я стою в заціпенінні, не знаючи, що робити далі. Чому він не розуміє мої слова?

- Есмо, що з тобою трапилося? - Елім вже підійшов до мене дуже близько, відстань скоротилася непомітно, нас розділяє лише витягнута рука.

- Не торкайся до мене, - шиплю, як дика кішка, а можу ще й подряпати фізіономію.

- Звідки ці синці та садна, Есмо?

- Не твоя справа, - гарчу. - Забирайся до чортів собачих!

- Есмо, на тебе напали? Дозволь мені допомогти, у нас є сімейний лікар, він швидко залікує всі твої рани.

- Іди, Еліме, - набираюся сил, щоб говорити твердо, безємоційно. - Як ти не розумієш? Мені нічого від тебе не треба! І не смій більше з'являтись на моїх очах! Ти зруйнував найменший шанс стати моїм другом! Провалюй!

- Есмо, я лю…

- Не смій цього казати! - Почалася моя істерика, я зриваюся на нелюдський крик, спроби себе вгамувати не дали результату.

Я бачу в його очах біль, вони наповнені нею до краю. Я встромила в його серце кинджал і повільно його провертаю, збільшуючи рану и завдаючи сильнішого болю.

- Ти так його любиш? - я киваю, а сама не стримую сліз, вони стікають по моїх щоках, руки, що стискають биту, обм'якли. - Він теж до тебе вночі приходить?

- Що означає «приходить»? – я з жахом здогадалася: - Ти що, тут не вперше?

Він винувато дивиться на мене, і я розумію, що відповідь ствердна.

- Як ти посмів? - Мої слова просякнуті отрутою, я добиваю його словами.

- У тебе вже з ним щось було, Есмо?

- Так, у нас все було! Я не повинна перед тобою звітувати. Чому ти ще тут?

- А чому він не з тобою, коли тобі потрібна допомога?

- Я впораюсь сама.

- Есмо, дозволь тобі допомогти… Ти щойно відповідала мені, все було взаємно… Тобі подобалися мої ласки.

Внизу живота зрадливо тягне від спогадів про його дотики, з мене знову потекла волога.

- Я відповідала не тобі. Я уявляла Енді.

У мене вже нема сил йому відповідати. Я готова впасти на ліжко і одразу вимкнутись. Забагато потрясінь за один вечір. Я втомилася. Елім кинув на мене ще один сумно-промовистий погляд і пішов. Я забула спитати про головне, як він зайшов у мій дім? Невже чарівний ключ можна скопіювати з такою точністю? А як він перемістився звідси? Мені не вистачає знань, щоб усе це зрозуміти, але я розберуся. Одне ясно, напевно: залишатися тут більше не можна. Ми маємо переїхати.

Зараз я виснажена. Мені потрібні сили. Я можу набратися їх лише в одному місці. Вже переміщаюся. Переконалася, що Феня у безпеці. Це його остання ніч на старому місці, а я не хочу більше лежати у тому ліжку, де мене пестили чужі руки.

Я стою під дверима Енді. Стукати не стану. Я знаю, що там усередині, тому переміщаюся до його вітальні. Все в напівтемряві. Я обережно йду по квартирі Енді, прислухаюся, шукаю очима двері, за якими я не була. Де його спальня?