Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Кастодіани сильні, навіть малюки, вони зможуть проникнути в стан ворога. Їхня магія іншого характеру, у війні проти мортленів згодиться будь–яка сила.

–Мови бути не може! – не погодилася Ельга. – Хладний народець не вступить у війну. Діти кастодіанів так само.

–Ваша Величносте...

–Я все сказала Кайле. Ви охоронятимете палац і дбатимете про тих, кого вкриє мій ліс. Я втратила Бастіана і багатьох його побратимів в одній з війн. Я присягнулася йому, що не втрачу більше нікого з вас. Ви не будете брати участь у битві. Іди.

Кайл низько опустив голову і пішов. Ельга відчула себе жахливо, вона ненавиділа себе за наказовий тон на адресу холодного народу, але вона не допустить більше жодної смерті народу Бастіана. Вона перемістилася до висотки з пент–хаусом. Двоповерхова квартирка в стилі лофт була осяяна приглушеним світлом лампочок, на чорному дивані сидів Джим, дивлячись в екран телевізора.

–Бруднувато... – підсумувала Ельга, оглянувши неохайну вітальню.

–Як і личить для холостятського барлогу... – криво усміхнувся Джим.

–А, що так? Джина не виявила прихильності?

–Залишилися друзями.– згримасував він.– А ти, чого тут, ніяк скучила?

–Навряд чи. Потрібна допомога.

–Це з чим же?

–Наближається війна.

–Ще одна? І не вмієш ти не влазити в халепи, а, величносте? – грайливо підкинувши брову, запитав Джим.

–Я не прошу воювати. Укрий смертних.

–З цим тобі до моєї половини. – махнув рукою він. – Вона може захищати міста. А я так, дрібні відстані.

–Ви потрібні мені обидва. – відповіла Ельга.– Ніж сидіти, приростаючи до дивана, здмухни пил зі своєї магії, допоможи.

Джим піднявся, порівнявшись із нею.

–І, що мені з того?

–Мені тобі заплатити? – підняла брову вона.

Джим хмикнув.

–Яка з мене користь на полі бою?

–Дивно, що раніше ти був готовий глотки гризти, аби дістати Вищих.

–Ти ж знаєш, чому я був тоді з вами.

–Розкажи.

–Та, годі. –фиркнув він.– Принцеса за двісті років уперше вирішила розім'ятися і покинула палац. Чутки в наших краях розносяться швидко.

–Ти вистежив мене?

–У цьому не було потреби. – підняв брову Джим.– Ти і твоя компашка знатно наслідили по дорозі. –він повільно обійшов її.– Найджел на повну займався садівництвом, Пітер раз у раз розводив багаття, а твої крижані списи, що стирчать із–під землі, не впізнати важко. Я прийшов туди тільки, щоб побачити тебе.

–Побачив і залишився. – хмикнула вона. – Скликав купу воїнів нам на підмогу. Зав'язуй із бравадою про шкурний інтерес, Земський, ти допомагав нам. Не тільки мені. Нам усім.

–І де вони? – розвів руками він. – Ті, кого я привів? О, я скажу де. Згинули, коли Айріал зачарував усіх. О, так, і я геть забув: ти ж тепер дружиш з усіма Вищими, от умора, дружити з тими, кого хотіла знищити. Падіння принципів, не інакше.

–Отже, вважаєш за краще залишитися осторонь? – холодно глянувши на нього, запитала Ельга.

Джим усміхнувся, впавши на диван.

–Схоже на те.

–І, що з тобою стало, Земський? – здивувалася вона. – Ти став малодушним.

Він уставився на Ельгу.

–Не без причини.

–Та, годі, усе дуєшся? –фиркнула вона. – Скільки років уже минуло!

–Не років.– підхопився він, вставши поруч.– Століть.

–Там більше. З довжиною наших життів образи таїти? – вона зітхнула, розвернувшись.– А втім, даремно час витрачаю. У нас його не залишилося зовсім. Надумаєш перед смертю всього Ґотліна, шпагою змахнути, ми на Верхнесфері.

На цих словах вона перенеслася. Ельга відчувала, як у серці щемить, часу минуло казна–скільки, але відчуття, що вона причетна до його нещастя, не полишало Ельгу.

Аджаала помітила, що Олімпія перенеслася до палацу. Вона сиділа на траві, зігнувшись навпіл і ридала. Значить, Тіордан уже мертвий. Вона заплющила очі, відвернувшись від вікна.

–Пайпер? – покликала Аджаала.

–Так? – стурбовано відповіла та.

–Олімпія повернулася. Думаю, їй потрібна розрада.

–Тіордан помер.– пояснила Містрал.– Вона була з ним останні миті.

Пайпер вискочила на вулицю, підбігши до доньки. Вона сіла поруч із нею, міцно обіймаючи її.

–Потрібно прибрати її з поля бою. – відповіла Аджаала. – Її можна перенести в ліс з рештою?

–Можна спробувати, але я знаю її занадто добре.– сказав Пітер.– Вона не пробачить собі, що перебувала далеко від війни.

–Саме час для безглуздого марнославства! – вибухнула Аджаала.

–Справа не в бажанні уславитися героєм! –крикнув Пітер.– Вона захоче допомогти. Її терзає почуття провини, розумієш?