Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка королівського відбору" автора Агата Задорожна. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 136
Перейти на сторінку:
Розділ 6. Скелет у шафі

Драма на королівському відборі, про яку ми писали раніше, нарешті закінчилася. Винуватицею у отруєнні трьох наречених принца виявлася Іола Ленс, яку негайно викреслили зі списку учасниць відбору. Незабаром почнеться друге випробування, і ставки стають все вищими – адже тепер борються за серце його високості всього двадцять п’ять дівчат. 

 

Іолу забрали з гуртожитку наступного ранку після того, як Йовіла говорила з Сореном. Тоді ж зі стін познімали артефакти слідкування. На відміну від інших конкурсанток, які пішли самі і тихо, Іолу випроводили за ворота публічно і чи не з ганьбою. 

Забирати її прийшов особисто Сорен, і послання, яке він намагався цим передати, було більш ніж очевидним – повторіть щось подібне, і вас знайдуть і виженуть. Здавалося, учасниці його зрозуміли. 

Через те, що кілька ліжок у гуртожитку звільнилися, Акулина перебралася в іншу частину кімнати, і вони й Йовілою стали сусідками – до її цілковитої радості. Акулина була не тільки неймовірно корисним джерелом інформації про алійську моду, яка в новому сезоні заполонила чи не усі сентрійські салони, але, здавалося, щиро переймалася роботою Йовіли та робила усе, щоб тій було простіше вислизати з гуртожитку непоміченою. 

 – Я відчуваю себе наче у детективному романі, – якось сказала Акулина, коли вони з Йовілою примостилися на одній з лав саду. 

Йовіла не стала уточнювати, що цей детективний роман у будь-яку мить міг набути нових, більш трагічних оборотів сюжету. З іншого боку, вона ж нічого не знала напевне – і тільки сподівалася, що у тій підслуханій нею розмові артефактор дуже сильно перебільшував справжню загрозу для того, щоб схилити Амелію до потрібних йому вчинків. 

 – Я теж… Але, маю сказати, я трохи розчарована цим відбором. Якось все досить нудно, якщо не зважати на це примітивне отруєння, – протягнула Йовіла. Вона сиділа на лаві напівбоком, начебто щоб споглядати клумби з пишними трояндами, проте насправді крізь кущі спостерігала за Амелією Ротхед. Та також сиділа в саду і, здавалося, читала книгу, але Йовілі хотілося думати, що вона на когось чекає – можливо, навіть на Сорена. 

Втім, вони просиділи на лавиці з годину, а до Амелії наблизилася тільки Селестія, і не скидалося на те, що вона збиралася кудись йти найближчим часом. Та Йовіла сиділа би там й далі, якби тільки Акулина не штрикнула її ліктем під ребра: садовою стежкою до гуртожитка йшла панна Орс. 

Вони обидві швиденько підхопилися, і кроком таким стрімким, що він тільки технічно не вважався за біг, послідували за нею. Краєм ока Йовіла побачила, що і інші учасниці починають збиратися біля гуртожитку; яскрава фігура панни Орс у помаранчевій сукні з шаликом, що шлейфом тягнувся за нею, відразу ж приковувала погляд, і видно було її здалеку.
Але фасон!.. Боги живі і мертві, такий фасон цього сезону могла одягти тільки улюблениця її величності – будь-яку іншу жінку у такій обтислій сукні без турнюра чи криноліна вже з’їли би живцем. Мода на такі пройшла з років п’ятнадцять тому – проте вбрання панни Орс, як завжди, виглядало неймовірно – як наче його пошили на неї зовсім нещодавно, з найкращої тафти з усієї Сентри. Йовіла вкотре пожалкувала, що не має під рукою своєї кулі запису. 

Панна Орс не стала заходити до гуртожитку, натомість зупинилася перед ним  і склала довгий шалик на ліктях. Наречені стали збиратися коло неї, що ті курчата біля квочки, ї Йовіла з Акулиною стояли у перших рядах. Всього через кілька хвилин майже усі учасниці стояли напівкругом, а ті, яких не було, певно, і не з’явилися би прямо зараз. 

 – Вітаю вас, любі мої. Як я і обіцяла кілька днів тому, на вас зовсім скоро чекає друге випробування. Це буде трохи більш креативним, щоб його високість Ерік зміг оцінити особисті якості кожної учасниці. І цього разу я не можу не повідомити вам умови наступного змагання, інакше воно просто втратить сенс… 

Наречені нашорошили вуха, а деякі навіть зробили кілька кроків вперед – вочевидь, щоб краще чути слова панни Орс. Йовіла залишилася стояти на місці – щоправда, не без труднощів. 

 – Цього тижня, прямо на другому балу сезону, усі ви матимете можливість піднести принцу подарунок – такий, який ви знайдете у палаці чи зможете змайструвати власними руками. А його високість, королева та придворний артефактор, – чи здалося Йовілі, чи панна Орс справді кинула на неї швидкий погляд, коли говорила про Сорена? – ставитимуть оцінки, щоб визначити, чий подарунок був найкращий. І попри те, що всі ви поважаємо думку і королеви, і голови інституту, усі тут, безперечно, пам’ятають, що найважливіше – це заробити милість його високості. Тож дайте волю своїй уяві, милі мої! 

Панна Орс розкинула руки в боки, а на обличчі її засяяла щира усмішка. Ось хто-хто, а вона точно отримувала задоволення від цього відбору. Йовіла закусила губу і окинула поглядом дівчат; вона вже знала, що можуть робити деякі з них, знала також те, чого вони робити не можуть або не будуть. Інші ж залишалися для Йовіли загадкою. 

Сама вона була до випробування готова ще до того, як панна Орс його оголосила. Звісно, конкурси у відборі з роками змінювалися, та була вічна класика, і підношення дарів залишалося нею. Як наче у королівській скарбниці бракує золота і артефактів – ще подавайте їм подарунки від усіх наречених. Колись у давнину, коли наречених набиралося з кілька сотень, з одних цих подарунків можна було протягом половини року годувати невелике містечко. 

Сама ж Йовіла і не хотіла, і не могла дарувати золото чи чародійські артефакти – щонайменше тому, що просто не мала їх. Так, у батькових скарбницях, можливо, щось і лежало, але вона мала на ці речі прав навіть менше, ніж втікач Яр. Натомість ще у редакції Кір та Сара з її мінімальною допомогою написали неймовірну поему, присвячену принцовій вроді, талантам і розуму, і Йовіла сподівалася, що цього буде цілком достатньо, щоб пройти до наступного етапу відбору. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 43 44 45 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"