Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

— Тату, ти чув, що я сказала? — я шоковано вдивлялася у рідне обличчя і не розуміла, як батько міг таке питати. — Ярик в реанімації. Без свідомості. Невже ти справді вважаєш, що в цю мить я змогла б спокійно сидіти на показі та спостерігати, як модель дефілюватиме в моїй сукні?

— Ну він же не на узбіччі дороги валяється, а в лікарні лежить. То чого так хвилюватися? Я не розумію, чому ти зриваєшся і мчиш до того нікчеми, нехтуючи своїм майбутнім.

— Ярик — не нікчема. Не називай його так! — звернулася до батька з натиском, не приховуючи свого роздратування. — І він дуже дорогий мені. Зрозумій це вже нарешті! І щоб ти знав, я не нехтую своїм майбутнім. Тому що, мою сукню прекрасно представлять і без моєї присутності. І якщо вона комусь сподобається, то її куплять. А ось це і буде стартом для моєї кар’єри. 

Не маючи більше жодного наміру продовжувати безглузду розмову, я розвернулася і пішла геть, залишаючи батька на самоті. На сто відсотків я була впевнена у правильності свого рішення. Тому, завівши двигун, ввела в навігатор потрібну адресу. І вирушила до свого коханого, викинувши з голови усі думки про показ, сукню і незадоволеного батька.