Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"

Служниці, які увійшли до кімнати, здивовано завмерли. Вони розгублено вирячилися на свою пані, яка стискала у руці різки та зверхньо дивилася на мене.

- То ти не хочеш коритися, мишеня? - спитала вона та підійшла ближче. Я схилила голову, готуючись до знайомого болю. Якщо ми хочемо переконати служниць, доведеться потерпіти. Та я знала, що цей біль - ніщо, у порівнянні з тим, як страждало моє серце.

- Мовчиш? - крикнула Ділара, і краєм ока я побачила як служниці відступили на крок. А я продовжувала стояти.

Тоді Ділара замахнулася. Тонкий свист передував пекучому болю, який опалив мою спину. Я вигнулася і стиснула зуби.

- Чого роти повідкривали? - Ділара розгнівано звернулася до своїх служниць. Усі троє, разом з тихою Пінар, скоріше вискочили з кімнати та зачинили двері.

У повітрі знову свиснули різки. Я напружилася, але удар прийшовся на диван. Ділара дивилася на двері та ще кілька разів вдарила меблі.

- Я навчу тебе коритися, мишеня! - голосно промовила вона. А потім раптом крикнула: - У вас що, роботи немає?

Почулися швидкі кроки, які віддалялися. Ділара ще хвилину прислухалася, а потім повернулася до мене та заговорила дуже тихо:

- У нас не так багато часу. Вони незабаром повернуться.

Вона не просила вибачення за те, що вдарила мене, хоча десь далеко у свідомості я все ж цього очікувала.

- Як ти взагалі планувала співпрацювати зі мною, якщо за кожним нашим кроком стежать? - прошепотіла я у відповідь. Ділара вигнула чорну брову:

- Нам доведеться вигадати спосіб. Інакше на тебе у кращому випадку очікує смерть, у гіршому - тебе віддадуть солдатам, щоб вони розважалися з твоїм тілом.

Я наморщила ніс та відвернулася. Не впевнена точно, чи казала Ділара правду, чи вигадала цю погрозу, але я розуміла, що у будь-якому випадку мені треба вибратися з гарему. Мій погляд нишпорив по кімнаті, намагаючись знайти хоч щось, що наштовхне мене на думку. На столику я побачила коштовне намисто.

- То ти виготовиш для мене ту отруту? - Ділара знову привернула мою увагу до себе. Я насупилася. Наскільки б мені не була огидна думка про вбивство, але іншого виходу я не знаходила. Тому я все ж кивнула:

- Так. Але для цього мені потрібна макуха рицини.

- Ми дістанемо її, - Ділара відповіла швидко. Вона очікувала, що мені знадобиться сировина. Чи був у неї вже готовий план? Невістка хана склала руки на округлому животі: - Новий цілитель продовжує виготовляти олію, але вже набагато обережніше. Ми зможемо запозичити у нього все необхідне.

Я зміряла жінку поглядом та озирнулася на вікно. Воно було закрите лише тканиною. Якщо мати бажання, нас дійсно легко було б підслухати.

- Хто тебе підтримує? - спитала я, знову дивлячись в темні діларині очі. Вона пирхнула та смикнула підборіддям:

- Це тебе не стосується. Ти матимеш справу зі мною.

- Мені цікаво чи є у тебе однодумці, - я знизала плечима, роздивляючись співрозмовницю. - Адже спробувати провернути таке одній - самогубство.

Ділара повільно видихнула повітря. Її погляд торкнувся мого волосся, яке вона вкоротила, а потім зупинився на шрамі:

- Чи самогубство це, чи ні, вирішувати тільки мені. Тебе це турбувати не повинно. У тебе немає вибору. Ти або помреш, або спробуєш кинути виклик долі та допомогти мені. Тобі доведеться зберігати нашу угоду в таємниці, якщо хочеш дізнатися долю своїх людей у Валуа. І виготовити отруту, якщо ще мрієш до них повернутися.

Пальцями лівої руки я вчепилася у зап'ястя правої та сильно стиснула. Біль дозволив зосередитися, відігнав примарні картини минулого. Я вдивилася в обличчя Ділари, а потім знову глянула на стіл. Золоте намисто прикрашене дорогоцінним камінням нагадало мені дещо інше.

- Тоді надягни на мене швору.

- Що? - Ділара збентежено округлила очі. Я дивилася на неї суворо та серйозно:

- Посади мене на ланцюг, адже ти хотіла собі нову іграшку? То тягай мене за собою усюди. Покажи всім, що приручила мене і зламала. Роби, що хочеш: обзивай, принижуй, бий. Та чекай поки навколишні звикнуть до того, що я поруч з тобою. Тільки після цього ми можемо почати діяти.

Ділара зробила крок вбік. У її очах з'явилося розуміння. Мій задум був простим. Якщо навколишні звикнуть до того, що невістка хана всюди вештається зі своєю ручною мишею, їхня цікавість і увага ослабнуть. Вони перестануть звертати на мене увагу, яку я прикую до себе зараз, після того, як мене врятувала Ділара у всіх на очах. Тоді нам треба буде лише дочекатися, або ж самим створити привід, щоб відвернути увагу, і втілити план.

Ділара задоволено посміхнулася і кивнула, але швидко повернула собі холодний і відчужений вираз обличчя та підійшла до дверей. Вона відчинила їх та гукнула Пінар.