Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 75
Перейти на сторінку:

І що не так. А зараз приведу

Таку, що викличе у тебе захват —

Твою подобу, допомогу, пару,

Розраду і жадобу твого серця».

Замовк. Тоді моє земне єство,

Перенапружене у спілкуванні

Із силою небесною, охляле

Від злетів мислі й смілої розмови,

Поникле, приголомшене, – знайшло

Затишний порятунок уві сні.

І тільки мрій моїх недремні очі

Зоріли крізь заплющені повіки

Зчудовано. Бо осяйна Поява

Що наді мною висилась в’яву,

Торкнулась мого тіла і відкрила

В нім лівий бік, і вирвала ребро,

В якому пульсувала тепла кров,

І вигоїла вмить широку рану,

А те ребро в міцних руках творящих

Згиналось, формувалось і росло,

Поки не виросла нова істота,

На мене схожа, протилежна статтю,

Й така прекрасна, ніжна та принадна,

Що все мені до того наймиліше

При ній потьмарилося і поникло,

Немов вона ввібрала й довершила

Красу Природи у собі самій.

Як глянула – в моєму серпі щем

Солодкий забринів, не знаний доти,

І все наповнилося пожаданням

Любовних пестощів. Я аж проснувся

Від поривання марного, бо зникло

Чудове марево, мов не було,

І туга огорнула моє серце.

А потім виринула з безнадії

Вона – та, що у сні я бачив, – рідна,

Близька, відчутна, ведена за руку

Невидимим Створителем, покірна

Святому голосові, що навчив

Її живлющим тайнам та обрядам

Подружніх любощів. Ходою, станом,

І персами, й небесними очима

Несла мені кохання теплий дар.

Я у нестримних радощах гукнув:

«Звершилось! Господи! Мені ти дав,

О Всеблагий Дарителю, усе,

І те, що найкоштовніше, – останнє!

Се ж кість моя і плоть, моя природа;

Наймення їй Жона, од Мужа взята.

Він, одцуравшися своїх батьків,

Приліпиться до неї. Плоть єдину,

Єдине серце і єдину душу

Однині становитимуть удвох!»

Вона, мої палкі слова зачувши

(Хоч вів її до мене сам Творець),

Зніяковіла, знітилась, сахнулась,

Сором’язливо не піддаючись

Моєму пориванню; чиста, горда —

Жадана понад все. Скажу коротше:

Природа наказала їй в ту мить

Од мене одвернутись і – тікать.

Я – вслід. Вона не ухилялась довше,

Ніж личило цнотливості, і м’яко

Моїм обіймам віддалась. Між квіти

Її поніс я, зашарілу, ніжну,

Немов зірниця літня. Небеса

В щасливому сполученні сузір’їв

Благословили шлюб наш, і Земля

Опуклими узгір’ями зітхала

Вітально; вітер пахощі приніс;

Аж захлиналась мерехтлива ніч

Весільними піснями солов’я.

Отак і живемо з тих пір. Найвище

Земне блаженство ділимо удвох.

Признаюся тобі: усе прекрасне,

Що можу бачити, торкати, чути

Чи смакувати – сі плоди і квіти,

Сі пахощі, і зелень густолиста,

І гамір птаства, й радісне здоров’я,

Яке дають прогулянки, – все те,

Дарма, чи віддаюсь йому, чи ні,

Так не проймає всю мою істоту

Непогамовним пориванням страсти,

Як ся Жона. На неї гляну – млію,

А доторкнуся – я вже сам не свій.

При ній всі інші радощі тьмяніють,

Перед її принадами стою

Беззахисний. То й думаю не раз:

Чи то не помилилася Природа,

Не давши мені сили проти чару

Жіночого? Чи, може, з тим ребром

Одібрано од мене забагато?

Хоч знаю: зовнішня її краса,

Найвитонченіша, ховає сутність

Не вивершену; їй дала Природа

Духовні поривання не складні;

Та й в образі Жони подоби менше

До образу Творця, бо не жахтить

В її поставі величава власть

Над тварями всіма. Але чому

Наближення до неї повергає

Мене в благоговійно-ніжний трепет,

Мов перед найдовершенішим чудом?

Чому усе, що каже вона й робить,

Здається наймудрішим і доладним,

А мудрість чоловіча коло неї

Блазнює, недоладна і смішна,

Неначе недолуга глупота?

Чому здоровий глузд, розважна влада

Їй поступаються, мов первородній,

А благородство та душевна велич

Із любощів її творять святиню,

Навкруг якої в шанобливім колі

Сторожею почесною стоять?»

На теє Ангел, спохмурнівши, мовив:

«Природі сього ти на карб не став.

Вона своє здійснила, ти – своє

Виконуй неухильно: покладайся

На розум і до нього прислухайсь,

Аби не впасти у підданство там,

Де помічаєш сам недосконалість.

Від чого ти у захваті, ще й млієш?

Від повабу позверхньої краси?

Вона – в тім не перечу – гідна шани,

Любови, ласки, тільки не підданства.

Розважливо раніше порівняй

Її до себе. Про самоповагу

Не забувай та чоловічу гідність,

Бо де вони, там мудрий лад і правда,

І Жінка підкоряється природно

Главенству Мужа, а не власним чарам —

Ще більше пожаданим і солодким,

Якщо кохатимеш її достойно.

А ні – твій шал вона ж осудить перша.

З переплітання ваших тіл потомство

Народжуватись має. Коли в цьому

Твоя найбільша втіха, то затям:

Так, як людина, плодиться й скотина,

Отож вознесеного в тім нема.

А радощі, котрі дарує пристрасть,

Хай духу людського не підкоряють,

Принадність людяну в Жоні люби,

Душевну і розумну, а не пристрасть

Приземлену. Така любов дає

Наснагу духу, незлобивість серцю

І гостроти думкам – дороговказ,

Що доростатимете до Небес,

А не погрузнете у грубім грищі

Тілесного заласся. От чому

Не стала парою тобі тварина».

На те Адам бентежно відказав:

«Не так прекрасна зовнішність жіноча

(Не так і звірам дана млость запліднень —

Вважаю: не низька, а гідна шани

Та подиву велика таїна)

Мене в Жоні чарує, – як ласкава

Щедротна відданість, котра бринить

У тисячі догідливих дрібниць

І кожним словом, поглядом і жестом

Висвітлює у нас єдину душу

Та гармонійність шлюбну, доскональшу

Усіх гармоній, що чарують слух.

Нема у тім підданства! Все, що живить

Мої найблагородніші чуття

1 ... 43 44 45 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"