Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Від автора
Марія сиділа за написанням листа, як зайшла добре знайома дівчина.
—Лідія ... - Прошипіла.
—О, Маріє, рада тебе бачити.
—А би ти тільки знала, як я рада. - їдко всміхнулась вона. - Що ти тут робиш?
—Мені треба побачитися з Владом. - відповіла посміхнувшись.
—І навіщо ж?
—Не твого розуму справа, -грубо сказала Лідія.
Марія відчула як почала закіпати, їй хотілось вцепитися в волосся цієї нахаби, але, ні, не можна дозволити показати, що тебе заділи її слова.
—Не мого розуму, отже? -Марія встала і підійшла до неї настільки близько, що Лідія зробила декілька кроків назад.
—Мені треба поговорити з ним, чи ти не зрозуміла? -все ще впевнено відказувала вона.
—Звертайся до мене належним чином, перед тобою не дівчинка, перед тобою дружина володаря цієї території, на яку ти так намагаєшся заявити свої права, думала я не знаю?
—Ти...Ти погань!
Лідія замахнулася щоб дати "суперниці" ляпас, але Марія перехопила її руку.
—Боже, ти настільки низько впала, мені противно, що такі як ти приїжджають сюди. Ти повія, і це не зміниться.
Марія вказала рукою на двері.
–Прийом закінчено, іди в покої, а ще краще їдь з країни, якого біса тобі тут сидіти?
Лідія мовчки вийшла, раунд приграно, але нічого, вона завдасть їй , що більшого бою.
Марія перевернула стіл, як тільки двері зачинилися. Але, о Господи, через хвилину, вона знову почула стук.
—Та кого там ще?
Двері відчинилися, перед нею стояв Аслан.
— Маріє, що ти робиш?
–Аслан? - подивилась на брата і зітхнула Марія, і сіла на ще не перекинутий стільчик. —Вирви тій язві язик.
—За що ти так, з тою бідолахою?
— Вона зовсім не бідолаха, приїхала сюди, щоб забрати мого чоловіка, а я не віддам його нікому!
— На вигляд так і не скажеш. -всміхнувся він.
Кімната княжни Ілони.
Дівчина перегортувала сторінки книжки, на дворі було пасмурно і починало темніти. Сюжет був не вартим уваги, звичайний роман. Але Ілона, була з тих, хто точно доводив справу до кінця, ото ж, сторінка, дві, три.
В кімнату, практично влетівши в двері, забіг Міхня, якому було нудно.
—Юху, сестра, як поживаєш? — спитав хлопчик і підійшов ближче, — Ти читаєш? Цікаво.
Дівчина не звертала на нього уваги, тоді він висмикнув книгу з її рук і почав читати:
—"Принц наблизився до обличчя Емми, і почав ніжно вивчати її рот". Фу, сестра який у тебе жахливий смак, хто таке взагалі читає?
— Віддай мою книгу, брате... - намагась спокійно говорити, але , вже була готова кричати.
—А то що? -Міхня засміявся і кинув книгу на шафу.
—Йой, що ти зробив? -крикнула вона і підбігла до шафи.
— Спробуй тепер дістати, - усміхнувся.
—Ах, ти дрібний засранець! - як тільки Ілона спробувала підійди до хлопця, той відразу побіг коридором, знаючи, щом мама завжди знайде гарний аргумент:Ілоно, заспокойся, він же, ще маленький.
У той час повз кімнату, проходила Лідія і помітила як, дівчина, переступаючи з ноги на ногу, намагається дістати книгу.
—Давай я допоможу, -ласкаво сказала і дістала книгу, — Ось тримай.
—Дякую, а ви хто? Я вас тут не бачила.
—Ем, ну як сказати...-задумалась вона, а потім все ж сказала, —Ми давно вже були знайомі з твоїм дядьком і матір'ю, я приїхала в гості. Не хочеш мені скласти компанію за чюванням? Розповіси мені тут про все, про свою родину, а ще про країну, про Валахію ходить багато чуток — спитала Лідія і поправила сукню.
—Із задоволенням, але, мені здається, чи ми вже бачилися раніше?
—Бачилися, колись маленькою ти приїздила до нас з дядьком і Марією, але це було вже зовсім давно.
—Ясно, - посміхнувшись коротко відповіла вона.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En», після закриття браузера.