Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тим часом у Трансільванії.
Елізабет сиділа у кімнаті, державши сина на коліні і міцно притиснувши до себе.
—Мамо, а куди ми поїдемо?
—Ми поїдемо до тата.
—До якого тата?
—Альберт, мовчи, будь ласка, не дай Господи, хтось почує.
— Гаразд... — тихо сказав хлопчик і встав з маминих рук, що зібрати трохи своїх іграшок, дерев'яних чоловічків та конячку.
Уже вранці вони відбули до Валахії...
* * *
Леді Лідія легкою ходою, зайшла до кімнати князя.
—Що ти тут робиш? - Закотив очі він і подивився в папір.
—Нічого, просто стало цікаво що ти робиш?
—Я просив тебе не приїжджати сюди, навіщо ти знову з'явилася в моїй оселі? Щоб псувати мої відносини з дружиною чи що, що? Твої спроби відбілити себе безгузді.
– Ти вбив мого брата, і я маю право просити правосуддя.
—Твій брат сам напав на нас, він був зрадником.
—І що з того? Ти міг залишити його в живих. Але тепер у мене нема нікого, я одна, нема ні брата, ні чоловіка, ні дітей.
— Якщо так узяти в тебе є двоє дітей, але ти сама віддала їх чоловікам, адже вони були без шлюбу... Ближче до суті, чого ти хочеш?
—Я хочу побути тут. Владе, зрозумій, я не бпжпю нічого поганого, я хочу зберегти нашу дружбу, адже ти сам казав, що вваєаєш мене сестрою, то стань хоча б моїм другом - поклала руку на його плече.
Він задумався, і за декілька хвилин дав відповідь:
—Добре, я згоден. Ще щось?
— Аслан..Це брат Марії, так?
—Так, і в нього є кохана, — додав Влад і посміхнувся, зрозумівши наміри дівчини. Посмішка з лиця Лідії не спала, але тепер їй потрібно було обміркувати хід своїх дій.
— Ясно... — вона вклонилася і вийшла.
Влад відволікся від паперів і пильно провів її поглядом, аж поки двері за її сукнею, не зачинилися.
—Лютер! - промовив голосно князь і слуга зайшов у кімнату.
—Слухаю вас - вклонився він.
—Бачив дівчину на вході?
—Так, пане
—Чудово, хочу щоб ти простежив за нею, тільки так щоб ніхто не дізнався, а вона особливо.
— Як накажете, про все, що вона робить, розповідати вам?
— Ні, тільки якщо щось цікаве та варте. І ще, передай Велі, щоб він збирався, хочу перевірити як роблять зброю та оглянути її.
* * *
За годину обидва увійшли у велику кузню, там працювало близько 1000 чоловік. Для кожного було окреме розжарене вогнище і відро з водою.
Піт стікав по лобам робітників, адже в приміщенні було дуже спекотно, хоча і на вулиці почали бити морози, близько -1 градусу. Влад та Велі зняли шуби і почали проходити біля робочих стійок.
—При якій температурі робите зброю? — спитав Влад, бо сам був уперше в такому місці.
—Так щоб залізо стало м'яким і працювати легко було - відповів чоловік і знову взявся за роботу.
Вони проходили ще, як побачили трьох чоловіків, котрі саме присіли відпочити від роботи.
— Що не кажіть, а найгарніша зброя в мене - почав хвалитися перший.
—Та ти що, а мені так не здається, я вважаю, що в мене. -відказав товариш.
—Так, що ви сперечаєтеся, найкраще роблю я! — відповів третій.
Почалася сварка і Велі з Владом перебили їх.
—Що на стільки хороша зброя? -перепитав князь.
— Так, пане, я найкраще роблю, - кричав хтось серед бійки.
—Не слухайте його, у мене краще!
—А ну заспокоїлися! -крикнув Велі, бачучи що князю почала набридати їх сварка.
Вони перестали битися і абияк розійшлися по різних кутках.
— Якщо так, несіть свою зброю, — сказав Влад.
—Як накажете. -Ті принесли по одному мечу, і вручили їх князю.
Влад узяв їх і кожен з них ударив об стіну, уламки валялися на підлозі, а майстри дивилися на нього з витріщеними очима.
—Погано робите, ламається щось швидко. — усміхнувся Влад.
—Робота надто швидко зроблена. От якби я міг, зробив би інакше - сказав молодий хлопець, і обидва чоловіки перевели погляд на нього.
—А ти не надто самовпевнений? -перевів на нього погляд Дракула.
—Ні - Усміхнувся йому у відповідь хлопчина.
—Ну добре, давай роби, тільки якщо не зробиш краще, я тебе страчу - посміхнувся Влад дивлячись йому в обличчя. Той взявся за роботу.
За годину зброя була готова. І як не дивно виявилося добрим, обидва навіть здивувалися колись не розбилося, а тільки погнулося від ударів.
—Що ж, молодець. Звати то тебе як? - сказав князь, і хлопчисько задерши голову від похвали відповів.
—Георге.
—Добре, будеш придворним ковалем у мене, Георге.
Той усміхнувся і справді зрадів такому успіху, потрапити до палацу мріє кожен
—Робота надто швидко зроблена. От якби я міг, зробив би інакше — сказав інший молодий хлопець, і обидва чоловіки перевели погляд на нього.
—Я можу глянути і на твою майстерність... - всміхнувшись відповів князь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En», після закриття браузера.