Читати книгу - "Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) "

– Від мене буде не легко втекти. – попередив Міран, впіймавши мій хаотичний погляд, яким я блукала у пошуках хоч чогось корисного.

– Це твій дім? – зітхнувши і усміхнувшись до Мірана, я впевнено пройшла за ним всередину дому. Важкі двері знов зачинились на кілька засовів зсередини. – Чи це дім твоєї родини?

– Тобі цікаво знати? – він вказав рукою на крісло, в яке сіла не сперечаючись.

– Мабуть так, якщо я питаю.

– Мій.

– Гарний. – продовжую утримувати позицію та інтонацію розслабленості, щоб забезпечити собі деяку вільність.

– Хочеш жити зі мною в цій розкоші? – глузливо питає Міран, наливаючи собі стакан коньяку. – Хочеш чогось міцного? – запитує він, натякаючи на поличку, на якій зберігались різні алкогольні напої.

– Ні, дякую. – відказую, відповівши на обидва запитання.

– А жити зі мною хочеш? – і не чекаючи на мою відповідь, Міран розсміявся. – Навіть якщо не хочеш – доведеться!

– А ти дійсно хочеш жити зі мною? – зціпивши зуби, стримуюсь від глузування. – Я маю на увазі, ти дійсно хочеш жити зі мною, як дорослі?

– А ти думаєш, що зі мною важко жити? – негативно мотаю головою, – Якщо будеш поводити себе як доросла, то й життя буде легким. Запевняю тебе, я можу забезпечити тебе всіма благами, які потребує жінка.

– Та все ж, ти хочеш жити за місцевими традиціями. – припускаю, спостерігаючи як Міран одним ковтком випиває потрійну порцію коньяку.

– Не сміши мене. – примруживши очі, він витер губи рукавом і пройшов до другого крісла, все ще тримаючи пляшку коньяку. – За якими традиціями? Все, що мені потрібно з цих довбаних традицій, це дозвіл старійшин на одруження.

– Я думала, що ти не пов’язаний рамками.

– І я думав, що ти не повернешся до міста Н. – Міран зробив ковток з пляшки, хижо посміхаючись до мене. – Та ти повернулась і сидиш навпроти мене. – ще один ковток. – Тепер моя черга мститись.

– І в чому полягає план твоєї помсти? – обережно запитую, напружуючись усім тілом.

– Гадаю, ти думаєш, що я буду поводитись як дорослий чоловік і не зроблю того, чого так бояться жінки. – якщо я правильно розуміла слова Мірана, то він говорив про втрату цнотливості, до якої я не була готова. – Врешті решт, я не буду заспокоювати тебе лестивими словами. Я візьму тебе силою, якщо ти будеш супротивитись. Тому у тебе є кілька хвилин на роздуми, перш ніж ми підемо до кімнати і розпочнемо те, що зруйнує Оразова.

– Чому його зруйнує чийсь секс? – все ще тримаюсь, хоча сили покидають тіло, а тремтіння бере гору над тілом та голосом. Шлунок скрутило до гострого болю, а до очей підкотили зрадливі сльози. – Чому ти вирішив, що Даміль хоч якось відреагує на моє викрадення, а тим паче на те, з ким я буду ділити ліжко?

– Ділити ліжко? – посміюючись, Міран зробив кілька великих ковтків. – Ми не будемо ділити ліжко, Лавіка. Все що мені від тебе потрібно – це твоє тіло. Я хочу скористатись ним, щоб довести Оразову, який він кретин.

– І що ти зможеш довести Дамілю тим, що скористаєшся мною? Нічого. – запевняю його. – І я не така цнотлива, якою здаюсь. – видавлюю посмішку і розслабляю плечі, щоб усім виглядом довести Мірану, що мої слова правдиві.

– Ну що ж, – поставивши майже пусту пляшку на підлогу, Міран облизав губи і встав з крісла. – То перевіримо це на практиці. – він швидко підійшов до мене, схопив за плечі і змусив підвестись.

Ми стояли досить близько один від одного, я відчувала запах алкоголю змішаний з присмаком кислотного дихання і сміливо дивилась в сп’янілі очі Мірана. Він продовжував хижо посміхатись, задоволений собою та своєю бридкою поведінкою. А я ледь відчувала пальці рук та ніг. Тремор ставав більш помітнішим, а спрага задушливою. Та як би там не було, я повинна протриматись ще якусь годину – півтори.

– То кажеш, що ти пізнала чоловіка. – видихає в мої губи і власницькі вхопивши мене за шию, цілує.

Не встигаю за його рухами і інколи зупиняюсь, ніяково дивлячись аби куди очима. Міран продовжує утримувати мою шию, не дозволяючи відсахнутись від нього, а другою рукою стискає сідниці. Відчуваю себе бридко та все ж продовжую стримуватись від бойових витівок. В голові на повторі кружляє одне й те саме: «Міран не Даміль!»

Даміль погрожував, ображав, робив вигляд, що зробить те, що так палко обіцяє. Він випускав назовні того жахливого Даміля-монстра, який лякає мене навіть простою думкою, та все ж не зміг зруйнувати мене. Всі його погрози залишились лише погрозами, адже він мав свої сталі принципи, яких я не бачу в Мірані.

Поцілунок здавався нескінченним. Бракувало повітря. Я хоч і знала на що пішла, та не думала, як це важко. Міран не збирався зупинятись, продовжуючи ялозити своїм язиком в моєму роті. І в якусь мить, коли він різко притиск мене до себе, я відчула щось тверде внизу його живота. Звісно я розуміла, що це щось тверде ніщо інше як похітливий прояв чоловічого бажання.

– А ти непогано цілуєшся. – задихаючись відказав Міран, відірвавшись від моїх губ. Він все ще впирався своїм збудженням в моє тіло, та я не збиралась давати йому приводу для прискорення будь-яких дій.

– Ти також. – навзаєм роблю комплімент.

– То, чого ми чекаємо? – його руки почали повзти по моєму тілу, обмацуючи усі опуклості та м’якості. Коли він стис мої груди, посміхаючись палаючими очима, я поклала свої долоні на його плечі. – Якщо ти не незаймана, то можемо скористатись нагодою, щоб задовольнити один одного.

– Ми ж не малі діти, – проковтнувши свою гордість, та наказавши своїм страхам залягти на дно, допоки за мною не приїде татусь, я лагідно усміхаюсь Мірану. – У тебе є презервативи? – тягну його куртку вниз, звільняючи його плечі. Він мовчки киває і прибравши свої руки від моїх грудей, поспішно знімає та відкидає куртку на підлогу. – Спочатку треба прийняти душ. – бачу в його очах розчарування і ширше усміхаюсь, насилу стримуючи сльози та дрижання голосу. – Будьмо реалістами, ми повинні піклуватись про гігієну та здоров’я.