Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях бойового мага" автора Andrii Noshchenko. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45
Перейти на сторінку:

Глава двадцять восьма. 

Ніч здавалася нескінченною. Я повільно, мов простий жебрак, йшов попід парканами у бік храму. Чи замислився я хоч на мить, що збирався зробити? Ні. Думок не було, як таких, замість них лише одне обґрунтоване рішення - знищити їх, інакше вони вбʼють мене, врешті решт. Я не вчитель, що погрозами підірвати свій центр аури змусив їх лишити йому життя, хоч і під печатками. Я, нажаль, лише Бойовий Предок, тож ніщо їх не зупинить. А тому і варіантів, як таких, у мене не було. І ще… вони напали на Ірген! З якогось моменту, поверх дахів будинків, я почав бачити дві високі статуї на фоні сірого неба. Вже близенько. 
На площі перед храмом вже зібралися десятки людей різних станів. Тут були як жебраки, одним з яких я зараз прикидався, так і заможні на вид люди. Але усі вони тут, щоб просити щось у своїх довбаних богів, котрі їх вбивали. У прямому сенсі цього слова. Невже ніхто з них цього не розумів? Дідько, я хотів кричати їм, які вони йолопи, та замість того лише зайшов глибше у натовп… Сьогодні, сьогодні я сам це виправлю. Я обережно перевірив простір навколо. Прості люди, кілька воїнів… то на площі. У самому ж храмі сотні аур від Бойових Майстрів до Бойових Предків вищого ступеня. А у самій глибині чотири аури Богів Війни, настільки поруч, наче за одним столом сиділи. Проводять нараду? Чи сидять у засідці? Байдуже, доки на мені пасок, варіант А може спрацювати. Адже інакше, якщо доведеться вдатися до варіанту Б… Я навіть не знаю, скільки буде супутніх жертв. І тоді імперський двір має втрутитись. Я помотав головою. Не хочу я битися з Васою та Мунком, вони зовсім не погані люди. То все церковники. Мають здохнути сьогодні лише вони. 
Сонце зійшло точно між двох статуй перед входом до храму і світило прямісінько на мене. Та я наче голий стояв під поглядом богів. Аж пересмикнуло від тої думки. До біса, боги вони чи дияволи, коли забирають у людей життя… Раптом подумав про Іскру. Вона ж дає Богам силу, то чому ж… Я завмер від раптової здогадки. Та ніякі вони не Боги! Вилупки, вони провернули наймасштабнішу аферу на континенті за останню тисячу років! Ха-ха-ха, це ж треба… Але той, чия сила то стояти на головах інших, насправді і є найслабшим. Варто лише зрубати ті голови…
Двері храму відчинилися і люди потроху почали шикуватись у бік храму, по одному проходячи поміж двох статуй. Я пішов, як і усі вони, намагаючись нічим не вирізнятися. І хоча то мені вдалося, не покидало відчуття, наче ті псевдо Боги роздивилися мене наскрізь, коли я проходив між їх зображеннями. Важке відчуття. 
Усередині храму було досить скромно, навіть бідно - тисячі широких лавок з білого каменя і фрески з зображеннями історичних сцен за участю Білих Близнюків на стінах. І ще великий чорний камінь, котрий одиноко стирчав у кінці залу. Вівтар, такий же як я зруйнував у Матані, але значно більший за розміром. Люди неквапливо, один за одним, підходили до вівтаря, клали на нього обидві руки та щось шепотіли, опустивши голову додолу. Після чого розверталися і йшли назад, де їх перестрівав церковник з великою мискою у руках, куди віруючі кидали монети. От вилупки, їм життя мало, то ще й гроші беруть… Черга повільно рухалась і я наближався до вівтаря. Зараз, зараз я дам вам своєї аури, ви ж того хотіли? 
Старий дід, що поперед мене пішов до вівтаря, нарешті завершив своє прохання та розвернувся геть. Я доторкнувся до чорного холодного каменя, відчуваючи, яка сила у ньому накопичена. Ні, мій трюк з підривом аури на ньому не спрацює, я відчув це одразу. Але… Чи міцніше він за скелі підземелля? Я натиснув на нього усією вагою моїх кісток з мани Бога. І за мить пролунав гучний тріск, після чого вівтар вибухнув, викинувши у небо тонкий білий промінь. Яка неймовірна сила була у ньому! 
    ⁃    Усі геть! - заволав я на віруючих, зриваючи із себе пасок та активуючи свої шість кіл магії. 
Стоячи у клубах чорного пилу, що лишив по собі вівтар, я відчував, як перелякані люди кинулися до виходу з храму. Я витягнув свої списи та зробив формацію, вклавши у неї десять ядер девʼятого класу - максимальну для неї кількість. Час зустрічати гостей - чотири аури Богів Війни стрімко наближалися до мене. Три з них різко втрачали свою силу на цьому шляху. Я зло ошкірився - працював план А! Впевнившись, що люди вибігли з храму, я активував закляття інферно… Неймовірний жар та полумʼя вдарили від мене в усі боки, струснувши стіни храму, що одразу почали плавитися. Усі ті сотні церковників, що були у залі, просто зникли без жодних слідів. Я злетів угору, пробивши купол стелі, і те пекельне полумʼя здійнялося за мною услід. 
Там на мене вже чекали. За ті кілька секунд, що минули з часу, відколи вівтар розсипався на пил, один Бог Війни вже ледь тримався рівня нижньої ступені і був мені не суперник. Двоє з вищої ступені скотилися на середню, а один лишився при своїй силі. 
    ⁃    Вбий його! - вказав я на нього. 
З полумʼя, що вирувало під мною, один за одним почали летіти списи. 
    ⁃    Драний вилупок, що ти накоїв? 
    ⁃    То у вас не спитав…
Я закрутив списом сферу захисту, вкриваючи верхівку леза своєю аурою, стискаючи її та закручуючи… Ще до того, як я наніс свій удар, той що був на нижній ступені Бога Війни провалився ще нижче, і почав горіти під впливом мого закляття інферно, та падати у низ, у те пекло, що було під нами. Ви усі здохнете сьогодні. Усі до одного! 
Найсильніший з них був добряче зайнятий боротьбою з моєю формацією, тож часу приділити мені не мав, що вже було непогано. Мене атакували двоє, обидва мечники. Вправні, і працювали злагоджено, але зараз вони обидва були слабшими за одну Васу. Тож… Як тільки на вістрі загорілося чорно-біле сонце моєї аури, я ще влив її до ратища. Елемент простору, котрий був у ньому, моментально збільшив радіус сфери на кілька метрів. Одного з Богів Війни просто розірвало чи не в пил ударом аури, а іншого кілька разів проштрикнуло вже чистим вістрям. Він відскочив, моментально втративши темп, і спробував проковтнути пігулки відновлення, одночасно затискаючи своєю аурою смертельні рани. Та ні, старий, так не буде… Перший послідовний крок і його голова, окремо від тіла, полетіла униз, щоб згоріти у плоумʼі. Я озирнувся. Останній з них був ще живим, та виглядав кепсько - десятки глибоких дірок у його шкірі було не приховати і не затиснути повністю. Я підгадав момент і вдарив його зі спини, пробивши наскрізь, а за мить ще девʼять списів розірвали його на кілька частин. Єдине, що він встиг сказати, перед тим, як я кинув його мертве тіло у полумʼя унизу то: 
    ⁃    Бог йде…
Ага, Бог, а якже… Таке ж брехливе лайно, як і ти… Теж, Бога мені знайшов. 
Я зупинився і озирнувся навкруги. Увесь храмовий комплекс перетворився на розплавлений камінь, навіть дві велетенські статуї щезли в тому пеклі. Так, це саме те, чого я хотів. Можливо, згодом його відбудують, і навіть ті псевдо боги знову притягнуть усередину новий вівтар… Та за цей час я зруйную їх десятки… сотні… а може й тисячі! І коли ті два псевдо боженятки  охлянуть без чужої, заємної сили… Тоді я і прийду по їх довбані душі! 
То що ж, зроблене мною сьогодні на деякий час зупинить церкву від необдуманих дій у мій бік, що вже непогано.
 Я тільки зібрався прибирати формацію та магічні кола, як у небі, практично з нічого, з порожнечі, зʼявилося безліч великих чорних хмар. З них, повільним кроком, спускався білий силует. Навіть на такій відстані я відчував його силу… Прокляття, та навіть простір з кожним кроком тріщав під його пʼятою. Дідько, я йому точно не противник зараз… Білий силует перетворився на білу фігуру поруч зі мною. 
    ⁃    Награвся? - запитав він мене. 
Тепер я розумів, чому довбаних Близнюків називали білими. Він і справді увесь білий, не лише одяг, а й волосся, шкіра, вії, губи… навіть зіниці білі, що надавало схожості з поглядом дохлої риби. 
    ⁃    То це ти себе богом називаєш? - ледве зміг вимовити я. 
Напевно, того моменту я впізнав, що таке є страх, котрий змушує людину відмовитися від супротиву і здатися. 
    ⁃    Ха-ха-ха, ні, я лише втілення, нема жодного сенсу спускатися сюди особисто заради такої мурашки…
Втілення, виходить… І таку силу має лише втілення? Чорт забирай, та я усе одно не прийму того покірно! Я атакував Білого Близнюка формацією, та жоден із списів навіть шкіри його не торкнувся. Втілення простим помахом руки розкидало їх навколо, мов просту солому. Він просто сміявся з мене. То все марно. Я забрав списи до сховища. Дідько, я маю щось вигадати, інакше мені гаплик ось прямо зараз настане…
Втілення опинилося поруч мене і торкнулася долонею моїх грудей. 
    ⁃    Ти справді вирішив битися з Богом? 
З його білих очей, з його язика, так і текли презирство та зверхність до мене. Злегка натиснувши долонею, він завдав мені такого удару, що мої нутрощі наче вибухнули водночас. Той удар відправив мене у політ з шаленою швидкістю на багато сотень метрів. Своїм тілом я руйнував цілі міські квартали разом з усіма жителями. Насилу зупинившись я ледь зміг звестися на ноги. Я відчував, ніби горю зсередини…
    ⁃    Бога? - мій голос виривався разом зі хрипом легень. - Та в тебе навіть Іскри немає, який з тебе Бог? Так, псевдо боженятко, хіба що…
Втілення знов було поруч. Святі їжачки, то воно ще й телепортуватися вміє?! 
    ⁃    Оооо, ти знаєш, що таке Іскра? Гадаєш, це тебе врятує? 
Ні, вилупок ти білобрисий, не це мене врятує, а кинджал, що випив немало моєї мани Бога. Так, я вже тримав його у руці, щоб втілення його бачило. Бо через свою пихатість він не сприйме це за загрозу. 
    ⁃    Ха-ха-ха, що це? Ти дійсно хочеш мене зупинити… цим?
    ⁃    А ти підійди, вилупок! 
    ⁃    Ну спробуй! Ха-ха-ха! 
Він наближався до мене, повільно, розкинувши руки у сторони, усім своїм виглядом даючи знати, що ніякі мої зусилля не дадуть мені і шанса на перемогу. Не впевнений, чи був він силою рівня справжньому Богу, та
пихатістю своєю він їх усіх разом переплюнув. Я вдарив його у живіт, коли він підійшов до мене майже впритул. Через впевненість, що жодна зброя йому не зашкодить, втілення Білого Близнюка навіть не намагалося захиститися. Я ошкірився йому у вічі, коли кинджал по рукоять заліз у його нутрощі. 
    ⁃    Ти зараз здохнеш, вітаю… - я зловтішався.  Так, мені було дуже весело у останні секунди мого життя. 
Звичайно, кинджал девʼятого класу не зміг би його поранити. Але кинджал у поєднанні з ударом моєї аури… Деякий час втілення Білого Близнюка не могло зрозуміти, чому ж я так радію. Він подивився униз і побачив мій кулак, щільно притиснутий до його живота. На його обличчі стало помітно, можливо, розгубленість та розчарування? 
    ⁃    От же малий виродок! 
Втілення Білого Близнюка блискавично вдарило мене у груди, перетворивши моє тіло у якусь суміш органів та кісток, і у ту ж секунду його самого почало роздувати вибухом зсередини. У польоті після його удару я ще помітив, як його роздуло до неймовірних розмірів. Та все ж, яким би міцним не було те тіло, його врешті-решт розірвало океаном вогню, який миттєво вщент знищив кілька районів столиці. Вибуховою хвилею мене кинуло ще далі, аніж я відлетів від удару втілення Білого Близнюка. Іноді, у тому польоті, з мене падали рідкі краплі крові, спричиняючи нові вибухи та пожежі у місті. Я більше не мав сил щось вдіяти і лише безпорадно спостерігав за тим жахіттям, що ми спричинили у столиці. Я хотів витягнути кілька пігулок відновлення, та сил на то не стало. Треба… Треба просто поспати, вирішив я, поринувши у небуття посеред пекла. 
Я отямився від того, що хтось сипав мені до рота пігулки відновлення, а потім тягнув за собою бруківкою, вхопивши за комір. Я розплющив очі і побачив носаки моїх чобіт, що хиталися у такт ходи чоловіка, котрий мене волік за собою…

1 ... 44 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"