Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Порожня могила, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порожня могила" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 103
Перейти на сторінку:
бік вулиці, на стару яблуню біля муру. Я несподівано уявила, як багато років тому під цією яблунею стояв малий Локвуд, коли побачив мертвих батьків — перші привиди в своєму житті. Зараз у садку не було нікого, тільки висока трава й кілька перезрілих яблучок на гілках. Навколо панувала тиша.

— Ти щойно казав, Джордже, — мовив Локвуд, коли наші кухлики знову були повні окропу, — що Маріса винайшла легший спосіб потрапляти до Іншого Світу, ніж Том Ротвел. Чому ти так вирішив?

— Бо вона Слухачка, — відповів Джордж. — Одна з двох найкращих Слухачок у світі.

Він поглянув на мене, і я насупилась:

— Що це ти маєш на увазі? Я не влаштовую прогулянки до Іншого Світу.

— Ні. Хоча колись ти побувала там. Річ ось у чім. Я міркував над тим, яку вигоду можуть принести Марісі подорожі до Іншого Світу. Відповідь, здається мені, очевидна. Вона там розмовляє з духами. А якщо жива людина спілкується з духами, то сама стає ближча до них. А тепер скажіть: хто з нас найближчий до духів? Чиї розмови з черепом надали нам стільки важливих відомостей?

Усі поволі обернулись до мене — Локвуд, Джордж, Кіпс... Ні, в їхніх поглядах не було жодного докору, тільки задума. Хоча такі погляди все одно дратували мене. А тут іще й череп у склянці заходився мені по-панібратському підморгувати й вибалушувати очі.

— Саме про це я завжди казав тобі, Люсі, — промовив він. — Ти і я — одна команда! Ба навіть більше — ми з тобою одне ціле, і всякий це знає!

— Ніяке ми не одне ціле, — буркнула я.

— Одне ціле, їй-право!

— Мрій більше! — я поглянула на друзів. — Не питайте мене, що він тільки-но тут торочив. Це просто дурниці...

Джордж поправив окуляри:

— Ось тобі й приклад. Маріса розмовляє з привидами так само, як ти. Щоправда, навряд чи влаштовує їм отакі сімейні сцени... Хтозна, якими секретами духи діляться з Марісою! Які таємниці життя й смерті відкривають їй!

Я хитнула головою:

— Якщо так, то вона щаслива. А цей череп нічогісінько не знає ні про життя, ні про смерть.

— Як це — не знаю?! Хіба я мало тобі розповідав? Тобі просто бракує кебети, щоб усе це зрозуміти!

— Та замовкни вже!

Локвуд кілька хвилин мовчки спостерігав за черепом, та врешті-решт утрутився:

— Я дуже радий, що наш приятель сьогодні такий... говіркий. Я саме хотів у нього дещо спитати. Черепе, ти розповідав нам про свою розмову з Марісою багато років тому...

Привид знову вирячив очі:

— Так, так, якось ми з нею балакали... Я вже стільки разів вам про це казав!

— Так, він справді говорив з нею, — переказала я найголовніше.

Локвуд кивнув:

— А тепер я хочу дещо уточнити. Ви обоє при цьому говорили? Це була бесіда на рівних?

— Твоя правда, друзяко. Така сама, як оце зараз, тільки цікавіша.

— Так, це була бесіда на рівних, — переказала я.

— Чому ж тоді Маріса не залишила тебе в себе? — питав далі Локвуд.

— Що?! — перелякано здригнулось обличчя в склянці.

— Він питає: «Що?» — повідомила я.

— Як саме він питає? Так, ніби не розчув? Чи не зрозумів?

— Ні, радше приголомшено. Ти стривожив його, Локвуде.

— Ніхто мене не тривожив!

Я кивнула:

— Він роздратований. Дуже.

— Зовсім я не роздратований! — заперечив привид. — Анітрішечки! Просто я не розумію, навіщо це вам!

Я переказала його слова.

— Гаразд, — мовив Локвуд. — Коли я читав «Спогади» Маріси Фіттес, то звернув увагу, якого значення вона надає розмовам з привидами Третього Типу. І вона постійно наголошує, що такі привиди надзвичайно рідкісні й цінні, — він усміхнувся черепові. — Тому я хочу спитати в тебе, черепе: як сталося, що ти через п’ятдесят років після тієї розмови опинився в склянці, запротореній до темного підвалу?

— Це анітрохи не дивно, — щиро відповіла я. — Якби ти знав, скільки разів мені кортіло теж запхати кудись цю склянку!

— Ні, послухай мене. Маріса знає ціну цьому привиду. Він може розповісти їй чимало секретів з Іншого Світу. А натомість вона викидає його. Чому?

— Черепе!..

— Звідки мені знати? — судячи з яскраво-зеленого світла в очах, привид неабияк розсердився. Щоправда, вже невдовзі він заспокоївся й тихо додав: — І гадки не маю, чому вона так зробила. Скажу лиш одне: її не дуже й здивувало, що я можу розмовляти з нею. А от манера моєї балачки її справді приголомшила. Нівроку соковита... Надто, коли я відверто сказав, куди їй слід забиратись. А те, що я вмію розмовляти? Ні, це Марісу зовсім не вразило...

Я все це переказала, як змогла. Локвуд знову кивнув:

— Черепе! Ти пам’ятаєш слова Маріси, які нещодавно прочитав нам Джордж? «Мерці зберігають мудрість предків і таємниці минулого». Якщо вона не розмовляла про це з тобою, то, виходить, спілкувалась із якимось іншим привидом Третього Типу?

— Може, й так, — буркнув череп. — Хоч я не розумію, де вона знайшла співрозмовника, цікавішого за мене.

— Гаразд, — мовив Джордж. — Можливо, загадкова книженція під назвою «Таємні знання» прояснить і це питання. Розповісти вам про це я збираюсь уже ввечері, коли повернусь із бібліотеки, — він заходився впорядковувати свої папери. — А поки що на цьому все. Сподіваюсь, я виправдав ваші надії.

— Джордже, — відповів Локвуд. — Ти твориш справжні дива. Я просто не знаю, що б ми робили без тебе.

13

Пенелопа Фіттес, директорка величезної агенції «Фіттес», не була публічною особою. Попри всю свою славу, вона здебільшого перебувала у власних апартаментах — у Будинку Фіттес на Стренді, що правив їй і за житло, й за штаб-квартиру компанії. Вряди-годи, щоправда, вона з’являлась на важливих церемоніях, скажімо, таких, як щорічна панахида по загиблих агентах на кладовищі біля плацу Кінної гвардії. Часом її можна було помітити й на лондонських вулицях — незмінно блискучу, з високою зачіскою, в темних окулярах, — коли вона їхала своїм сріблястим «ролс-ройсом» на ділову зустріч до корпорації «Світанок» чи на заводи Ферфекса. Це все було зрозуміло, але дістати запрошення від неї самої?! Це було справді щось надзвичайне. Тому ніхто й подумати не міг, щоб не відгукнутись

1 ... 43 44 45 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня могила, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня могила, Джонатан Страуд"