Читати книгу - "Ілюзорний світ кохання, Тея"

  — Ні, зрозумій, минулого не повернути. До того ж я не збираюся бути твоєю коханкою. Це нечесно щодо мене, до тебе і твоєї дружини. Розберись спочатку у своїх стосунках, а потім уже починай нові.

  — Та в мене з дружиною все добре, — відповів Максим, наче не розуміючи, про що я говорю.

  — У сенсі? Якщо у вас все добре, то чому ти шукаєш собі коханку?

  — Просто хочу, щоб ти була моєю коханкою, і всім буде добре.

  Я почала відчувати, як холодний лід під моїми ногами починає тріщати. У його словах не було ані краплі щирості, лише поверхневе бажання задовольнити свої егоїстичні потреби.

  — А якщо я не хочу? Що далі? — мій голос став твердим, хоча всередині все переверталося від цієї розмови. Як я могла, так в ньому помилитися? І як добре, що в нас усе швидко скінчилося.

  Раптом у його голосі з'явилася лють, як гроза, що раптово вдаряє без попередження.

  — Ти дурепа кончена! Знущаєшся з мене знову! — почав кричати Максим, не стримуючи гніву. - Не пиши мені! Не дзвони більше!

  Мене вразив його різкий тон, більше схожий на шаленство, ніж на щирий біль.

  — По-перше, не ображай мене, — сказала я, намагаючись залишатися спокійною. — По-друге, ти сам мені зателефонував.

  — Я тобі сказав не дзвони! Прощай, дурепа! — прокричав він, і зв'язок обірвався.

  Стіни кімнати здавалися холодними, а тиша, що заповнила простір після його крику, наче стискала мене зсередини. Я сиділа шокована. Я навіть не могла дати назву цій події. Що це було? Навіщо він телефонував? Була вже пізня ніч, тому я вирішила дочекатися ранку і тоді подумати, що робити.

  Зранку я записала голосове повідомлення Вірі: “Привіт! Уяви собі, вчора Максим зателефонував. Він пропонував мені бути його коханкою! Ну як так? У нього ж дружина, і за його словами в них все добре.”

  Хвилин через десять Віра мені зателефонувала:

  — Привіт! А ну приколи, що він тобі казав?

  — Привіт! Та що казав? Хотів, щоб я була його коханкою.

  — А скільки років ви не бачилися?

  — Та років двадцять.

  — І що ти збираєшся робити? — запитала вона.

  — Як що? Ти ж знаєш, я з жонатими не сплю. Послала його розбиратися з дружиною. А потім, зі свідоцтвом про розлучення, хай приходить на побачення, — пожартувала я. — Довела його до сказу, як і тоді в дитинстві.

  — Пам'ятаю, ви так сварилися, що ми аж роти відкривали, так це було потужно. А може, ти спробуєш? Дивись, йому сподобається, і він кине дружину та одружиться з тобою.

  — Відстань від мене! А то ще й з тобою посваримося через нього. Я тобі давно сказала, що жонаті для мене табу. Я не хочу, щоб мене вибирали та порівнювали з кимось, стосунки — це не аукціон.

  — Ти через свої дурні принципи досі сама сидиш вдома й ридаєш. Чоловік тобі потрібен, тоді все налагодиться.

  — Він що, ліки проти усіх хвороб? Твій тебе вже вилікував? — запитала я.

  — Та до чого тут мій. Ми вже більш як п'ятнадцять років одружені, чого тільки не було. В нас то вже інше.

  — Та ні, то все одне й те ж саме.

  — Ну як хочеш. А взагалі, подумай. Ну давай, бувай.

  — Бувай, — сказала я й поклала слухавку.

  “Ні, точно ні. Якщо я вирішила, то йтиму до кінця. Спочатку розлучення, а потім будемо розбиратися. Або так, або ніяк,” — подумала я після розмови з Вірою.