Читати книгу - "Вода, павутина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Подали звіти про допити сусідів, шкільних колег і власника квартири, де мешкала вбита. Комшич повідомив, що вінковська поліція вже надіслала звіт про допити членів сім’ї потерпілої.
— Добре. А зараз повертаємося до вчорашнього питання: чому жінку викинули за школою, на місце поруч із магістраллю, поблизу житлових будинків?
Зділар подав знак.
— От я роздумував: може, її вбили десь поруч, вбивця не мав часу відвезти її в безпечніше місце, кинути її, наприклад, в Саву, тому й кинув, де було найближче.
Присутні загомоніли, Відошич їх втихомирив і показав на Симчича.
— Може, її навмисно кинули, як би це сказати, власне біля місця роботи. Якби ненавмисно, було би дійсно логічніше, коли би її викинули, скажімо, в Саву.
Тепер уже почали сміятися, і Відошич знервовано грюкнув по столі.
— Досить про Саву. Ще в когось є якась теорія?
Комшич підняв вказівного пальця.
— Може, її випадково вбили, може, той, хто її вбив, хотів, щоб її відразу знайшли.
Зділар шкірив зуби.
— То чого ж її в такому разі не привіз додому?
Двоє в унісон сказали:
— Чи не кинув в Саву…
Не встигли засміятися, Відошич втратив терпець.
— Досить. За три дні ми не зрушилися з місця, газети тільки про це й пишуть, гляньте телебачення, обсмоктують нас, як дурнів. Доки речниця буде оголошувати, що на даний момент жодних новин нема? Га? Дитячий садок? Кому забавки в голові, хай зараз же вийде.
Усі пригадали, як вийшов Касумич, і в кабінеті запанувала тиша. Відошич стишив тон.
— Є ще одна версія. Тим, що вбивця кинув тіло за школою, в якій працювала вбита, він комусь давав знак, що він все може. Імовірно, там, в школі, хотів когось про щось попередити. Крім того, це не звичайне вбивство, ми отримаємо звіти експертів судово-психологічної експертизи. І хоч за висновками судово-медичної експертизи це не можна назвати справжнім зґвалтуванням, його не варто виключати. Не всі зґвалтування однакові, але вони завжди є знаком безсилля ґвалтівника і намаганням довести свою силу. Цього ми всі навчилися. Вбивство настільки незвичне, що навіть існує ймовірність, що в нас з’явився серійний вбивця.
Вони трохи посовалися, відчувався дискомфорт, але всі мовчали. Відошич продовжив.
— Сьогодні я допитав колегу вбитої. За нею будемо стежити. Комшич, Зділар, її адресу маєте, знаєте, де вона працює, фото є в комп’ютері, починайте стежити за нею від завтрашнього ранку. Її племінник постраждав в аварії. Через певні підозри, якими я вас зараз не буду вантажити і які вказують на те, що й дитина з цим злочином пов’язана, я буду на зв’язку з її батьками. Беріться до роботи.
Дав їм знак, що вони вільні. Не сказав їм ні слова про те, через що посварився з Касумичем і що про ці підозри щодо причетності дитини до злочину почув саме від нього. Навіть не роздумував про це.
Був час рушати додому. Діти його чекають.
* * *
Ірмі ще не час був іти додому.
У неї закінчилися уроки, вона насилу позбулася колег, які її як найкращу подругу вбитої доймали питаннями. Їй заледве вдалося обійти все, що задумала, і зараз вона поспішала добратися до Мирогоя ще за дня. Вона не боялася темного кладовища, не йшлося про страх чи темноту: могили їхніх батьків розташовані в старій частині, біля могил чимало людей, всі прибирають, але все ж цвинтар недостатньо освітлений, щоб можна було прибрати могилу як слід. Навіть сутінки були її ворогом. Справді квапилася.
Поглянула на годинника: 15:40, добре, встигає. Уже шукала місце для паркування поблизу аркад, коли задзвонив мобільний телефон.
— Я біля аркад, на Мирогої. Добре, я зачекаю. Так, буду чекати тебе в машині, десь перед аркадами.
В Ірминому автомобілі о 16 годині і 5 хвилин.
— Поліція небагато знає. Отримали якісь результати судмедекспертизи. Їхній начальник сьогодні був в тебе.
— Я думала тобі повідомити, але ти сказав, щоб я дзвонила тільки якщо щось термінове.
— Це терміново. Про шо він питав?
— Нічого особливого. Чи раніше мала справу з поліцією. Я згадала про Касумича. Питали мене, де малий був позавчора ввечері.
— Шо ти сказала?
— Що ми святкували в хатинці на подвір'ї, а малий, очевидно, спав.
— І нічого більше?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода, павутина», після закриття браузера.