Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Крістіан Дрейк знову прикрив мене перед викладачем, за що вхопив серйозне покарання.

Хоча Дрейк запевняв мене у тому, що посидіти кілька годин у  бісовій купальні - це дрібниці, але я знала, що це не так, бо на власні очі бачила ту холодну, темну яму з водою того дня, коли ми шукали Калеба.

Жахливе почуття провини перед Крістіаном не давало мені спокою. Чому я така дурепа? Навіщо вирішила прослідкувати за Круцієм?

Коли я повернулась в нашу кімнату, то засумувала ще більше. Мій сусід зробив все, щоб розважити мене сьогодні навіть влаштував імпровізований пікнік, а я... Віддячила йому тим, що відправила до купальні.

Я дістала із шафи додаткові теплі ковдри і поклала їх на ліжко Крістіана. Кип'яток в термосі майже закінчився, тому я вирішила піти за ним на кухню.

Гатячий чай і ковдри допоможуть Крістіану зігрітись. Хоча б так я допоможу своєму сусіду по кімнаті, який постійно потрапляє в різні халепи через мене.

Перекинувшись кількома словами з кухарями, я набрала в термос кип'ятку і повернулась назад до своєї кімнати.

В гуртожитку було майже порожньо, бо всі кадети ще досі десь розважались. 

Крістіан Дрейк приніс так багато різноманітної і дуже смачної  їжі, що я вирішила пригостити Калеба.

Зібравши йому гостинчики, я пішла у госпіталь.

Калеб виглядав вже значно краще і дуже зрадів, побачивши мене.

- Привіт, Калебе. Як ти? - Промовила я, увійшовши в палату.

- Зі мною вже все добре. Лікрі кажуть, що скоро мене випишуть.

- Чудова новина. Я тут дещо тобі принесла, - сказала я, викладаючи наїдки на тумбочку, що стояла біля його ліжка.

- Ого! Я таких страв ще ніколи не бачив, - радісно промовив товариш, роздивляючись гостинці.

- Чесно кажучи, я теж  досі  такого не куштував. Це Крістіан Дрейк сьогодні купив і приніс у гуртожиток.

- Добре бути багатим... Можеш купувати собі все, що душа забажає. До речі, а де Кріс? Він знову пішов гуляти?

- Ні, він зараз в купальні...

Я коротко розповіла Калебу про те, що сьогодні вчворила.

- Армане, краще залиш того Круція у спокої. Навіщо тобі зайві проблеми?

- Я теж про це подумав, Калебе. Тепер буду триматись від нього подалі. Нехай його біси вхоплять.

Ще трохи поспілкувавшись з товаришем, я вирішила, що вже треба повертатись у гуртожиток, тому що час покарання Крістіана вже добігав кінця, а я хотіла про нього попіклуватись, коли він повернеться.

Коли я вийшла із будівлі госпіталю, на вулиці вже почало темніти і добряче похолодало.

Швидким кроком я рушила до нашого гуртожитку. Від однієї із стін відділилась якась дивна тінь і кинулась на мене. 

Я здивовано спостерігала за тим, як напівпрозора істота намагалась мене атакувати. Подібне я бачила вперше. Моя магічна, чорна лоза не могла схопити невагомого і безтілесного супродивника.

Треба було негайно щось вигадати, щоб захищатись від такого дивного і небезпечного противника.

Звідки ця істота взялась на території військової академії і чому вона мене атакувала ? Я опинилась не в той час і не в тому місці і це сталося випадково чи хтось переслідував саме мене?

За допомогою власної магії я створила два чорні клинки і спробувала ними атакувати, але завжди ефективна техніка цього разу мене підвела. 

Чорні клинки просто розсікали повітря, не завдаючи жодної шкоди дивній істоті. Єдине, що я зараз могла - це ухилятися від ворожих атак.

Розуміючи, що потрапила в халепу, я почала голосно кликати на допомогу.