Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Усі в цьому поїзді — підозрювані" автора Бенджамін Стівенсон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 75
Перейти на сторінку:
зефірини з миски неподалік. Вольфганг лише злегка обпікав свої. Симонині ж зефірки спалахували, як метеорити, а карамелізований цукор скрапував на вугілля.

— У всіх напрочуд гарний настрій, — сказав я. — З огляду на сьогоднішні події.

Вольфганг об’їдав скоринку зефіру.

— На одного більше, на одного менше, на що жалітися?

Симона жорстоко засміялася. Так, я знаю, що використав прислівник.

— Це трохи нелюб’язно, — сказав я. — Б’юсь об заклад, ви навіть ніколи його не читали.

— Ще й як читав, — пирхнув, на мій подив, Вольфганг. — Його найперший роман. Маячня, звісно. Граматично жахлива. Коми в нього плодяться на кожній сторінці, як жаби, а ще в нього залежність від тих бісових оксфордських ком[15].

Я не хотів диспутувати з Вольфгангом про погане письмо, тому що мене напевно образили б, тому змінив тему:

— Як справи з вашим витвором мистецтва?

— Витвором мистецтва?

— Так, ваша картина чи щось інше. «Смерть літератури».

Вольфганг сухо засміявся.

— Усе добре, дякую. І це не картина, це — досвід.

— Інтрига варта того, щоб залишитися живим принаймні до Аделаїди, — зауважив я.

— Якщо ви доїдете так далеко. — Губи Вольфганга скривилися в похмурій гримасі. У світлі вогню його ніс відкидав довгу тінь, що наче розсікала підборіддя. — Ця подорож може стати для вас небезпечною. Якби я був на вашому місці, то хвилювався б.

— Для мене? — Мій голос надломився. Це була погроза? Він хоч знав, що я тут нишпорив і грав у детектива?

Його рот розтягнувся в посмішці, але тій, що супроводжує підлу витівку, а не справжній жарт.

— Хтось прибирає поганих письменників. Раджу вам забарикадувати свої двері.

Симона грайливо вдарила його кулаком по плечу, що з огляду на її п’ятнадцять відсотків було зухвало. Вона вловила мій похмурий погляд.

— Не зважай, Ерне.

— Просто не дуже приємно, коли про тебе так згадують, ось і все.

— Хіба? — глузував Вольфганг. — Гадаєте, ми з любов’ю згадуємо своїх покійних? Дозвольте провести вам урок історії. У некролозі The Washington Post про Едгара Аллана По сказано, що це оголошення «багатьох здивує, але нікого не засмутить». А він був справжнім генієм. Усі ви, автори детективів, завдячуєте своєю кар’єрою йому. Ви говорите про Крісті й Конана Дойла, але забуваєте про По.

Мене вразили знання Вольфганга в жанрі, який він нібито зневажав, як і те, що він читав Мактавіша. Насправді це змусило мене трохи більше його полюбити: принаймні він докладав зусиль, щоб ознайомитися з об’єктом своєї критики.

Він продовжував:

— І я маю журитися за якимось пересічним шотландцем тільки тому, що він продав кілька книжок? Та годі. Я достатньо його поважаю, щоб поставитися до нього з погордою, на яку й заслуговує великий митець. Як ми оцінюємо людину? Вона може бути огидною і мерзенною, але якщо її слова мають цінність, вони її переживуть.

— Ага, то такою етикою ви послуговуєтеся в житті?

Гримасою Вольфганг виказав враження від підгорілого зефіру Симони, який розплавився й розтікся, а тоді підніс свій келих до Симони, ігноруючи мене, та крадькома пішов у ніч.

— Ти не в гуморі, — сказала Симона, тицяючи вугілля. Кінчик її срібної шпажки сяяв помаранчевим кольором, поцяткований паленим цукром.

— Тобі не здається, що тут щось відбувається? — запитав я. — Схоже, всі дуже раді, що Мактавіш помер.

— Лише те, що всі радіють його смерті, не означає, що хтось його вбив. — В її очах відбивалося полум’я. Потім вони спалахнули, а губи вигнулися в усмішці. — У тебе теж є привід для щастя! Ти маєш сюжет! Мабуть, це полегшення.

— До речі, щодо книги: звідки всі знають про мій аванс?

Симона зберегла кам’яне обличчя та знизала плечима.

— Плітки?

З досвіду я знав, що за буркотливість Симона відплачує уїдливістю, тож це запитання відклав і натомість спробував скористатися її гарним настроєм. Якщо вона така рада, що я нарешті маю про що писати, то, мабуть, захоче допомогти мені з деякими подробицями.

— Скажімо, це стане книгою. Допоможи мені з передісторією. Ти працювала на Мактавіша, так? Як це сталося?

— Я брала участь у програмі обміну до Великої Британії та працювала в редакційному відділі «Джеміні». Це було ще до того, як Морбунд приніс їм статки: тоді, коли вони ще тільки починали. Утім я скористалася змогою змінити оточення. Потім, коли перший Морбунд злетів, Генрі запропонував мені стати його постійною помічницею.

— Робота без турбот?

— Краще, ніж працювати на Ваєтта. Платять добре, графік гнучкий. До мене менше залицялися, я б сказала, і тут вони беруться вести справи разом. — Вона зітхнула. — Боже, це був початок нульових.

— Мені прикро чути, що тоді було так погано.

— Тоді? — пирхнула вона. — Це відбувається зараз. Тож один негідник відморожується, перепрошує та зникає на деякий час. А потім виходить із тіні й продає більше книжок, ніж раніше. Його показують по ящику, він збирає стадіони. Але проблема лежить глибше, і кожен, хто сидить склавши руки, бо думає, що ми вже все виправили, адже мене не ляскають на роботі по дупі, лише ігнорує глибинні структурні проблеми.

— З Ваєттом у тебе, здається, хороші стосунки, — сказав я. — І ти була готова стати агенткою Мактавіша.

Вона вийняла з вугілля розжарений кінчик шпажки й піднесла його в повітря.

— Сміливий той, хто звинувачує феміністку в подвійних стандартах, Ернесте.

— Я не мав на увазі…

— Я знаю, що не мав. Але ти не маєш і права так говорити, бо тобі не доводиться робити такий вибір. Як я вже сказала, такі чоловіки існують і існуватимуть. Мені треба грати в цю гру так само, як і будь-кому з них. Вважаю, що треба взяти трохи їхніх грошей, поки є така змога. Це — фемінізм, якщо вдуматися.

Я був вражений тим, що побачив Симону з іншого боку, її вразливі місця. Симонині гордість і самовпевненість завжди здавалися такими непохитними. Але тепер я бачив витонченість того, що вона робила, і її жертву справжнім «Я»: їй довелося перетворитися на залізну леді, щоб уціліти серед таких людей, як Мактавіш і Ваєтт.

Я думав про Мактавіша. Що такого він зробив, за що мав бути покараний? Я пригадав запитання Брук на панелі й записку в кімнаті Мактавіша. Що, як Арчибальд Бенч був публічним звинуваченням, а не спробою справити враження?

— Чи були в Генрі якісь, скажімо так, сумнівні зв’язки? — запитав я.

— Що ти маєш на увазі?

— Групи ненависті? Щось таке.

— Ні, як мені відомо. А що?

— Серед його паперів я знайшов слово «Райх».

Симона засміялася.

— Мені подобається, що ти розробляєш коди й головоломки: це продає книжки. Багато книжок. П’ять зірок

1 ... 43 44 45 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"