Читати книгу - "Худий"

— Ні.

— Та що з тобою? Трапилось щось? — роздратовано спитала вона.

— Ні, просто я не дома.

— Що? А-а, ти хочеш сказати, що не можеш говорити?

— Саме так.

— Ти… у неї?

— Так.

— Вона вдома?

— Ні.

— Думаєш — з ним?

— Не знаю, але думаю, що ні.

— Зателефонуй, коли зможеш говорити, або краще — зазирни до мене, гаразд?

— Добре, — пообіцяв я і поклав трубку.

Мімі здивовано розглядала мене своїми блакитними очима.

— Невже хтось сприймає всерйоз походеньки мого чада? — Не дочекавшись відповіді від мене, вона зареготала і поцікавилась: — А що Доррі й досі удає із себе страдницю?

— Схоже на те.

— І удаватиме, поки їй віритимуть. А ти — один з тих, кого вона оступачила — чогось боїшся повірити, що я… скажімо, здатна казати правду.

— Цікава думка, — зазначив я і хотів ще дещо додати, та в цю мить пролунав дзвоник у двері.

Мімі впустила лікаря — опасистого дідугана, що горбився і шкандибав — і провела його до Гілберта.

Я висунув шухляду стола і роздивився акції — п'ять — компанії «Пост телеграф енд кейбл», шість з половиною — «Сан-Пауло сіті», шість — «Амерікен тайп фаундерс», п'ять з половиною — «Сертн-тід продакшн», шість з половиною — «Аппер Остріє», п'ять — «Юнайтед драгс», чотири «Філіппін рейлвей», шість — «Токіо електрік лайтінг» — на загальну суму приблизно 60 тисяч доларів, прикинув я на око, і десь від чверті до третини цієї суми за ринковими цінами.

У двері подзвонили. Я засунув шухляду і впустив Маколея.

Він виглядав утомленим. Сів, не знявши, пальта, і мовив:

— Що ж, кажіть найгірше. Що він тут устругнув?

— Я ще не все знаю, тільки те, що він передав Мімі деякі акції й грошовий чек.

— Це мені відомо.

Він пошарудів у себе в кишені й простягнув мені листа.

«Дорогий Герберте!

Я передав сьогодні місіс Мімі Йоргенсен цінні папери, перераховані нижче, і чек на десять тисяч доларів довірчої компанії на Парк-авеню, виписаний на 3 січня. Будь ласка, забезпечте на той день гроші під чек. Ви можете продати деякі з акцій підприємств громадського користування, а втім, дійте на власний розсуд. Так вийшло, що я мушу негайно виїхати з Нью-Йорка і, певно, повернуся лише через кілька місяців, але час від часу озиватимусь до Вас. Дуже шкода, що не маю можливості зустрітися сьогодні ввечері з Вами і Чарлзом.

Щиро Ваш

Клайд Міллер Уайнент».

Під розгонистим підписом йшов перелік акцій.

— Як ти одержав цього листа? — спитав я.

— Приніс посильний. За що, на твою думку, він їй платить?

Я похитав головою.

— Намагаюся з'ясувати. Вона стверджує, що він вирішив «забезпечити» її та дітей.

— Це так само вірогідно, як і те, що вона каже правду.

— А що це за акції? — спитав я. — Я вважав, що ти опікуєшся всім його майном.

— Я теж так думав, але цих акцій не мав і навіть не знав, що вони існують. — Він узявся руками за голову, спершись ліктями на коліна. — Якщо вистроїти в лінію все те, чого я не знаю…

30

До вітальні вийшла Мімі з лікарем.

— А-а, добридень! — привіталася вона сухо з Маколеєм і потисла йому руку.

— Знайомтесь: доктор Грант, містер Маколей, містер Чарлз.

— Як там хворий? — поцікавився я.

Лікар Грант відкашлявся і сказав, що, на його думку, нічого страшного з Гілбертом нема — наслідки побоїв, а той незначний крововилив припиниться. Він знову прочистив горлянку і повідомив, що був дуже радий з нами познайомитись, після чого Мімі проводила його до дверей.

— А що сталося з хлопцем? — спитав мене Маколей.

— Уайнент послав його займатися марними пошуками в квартирі Джулії Вулф, а там він наскочив на лютого фараона.

Мімі повернулася назад.

— Вам розповів містер Чарлз про акції та чек? — запитала вона.

— Уайнент надіслав мені листа, повідомивши, що передав їх вам, — відповів Маколей.

— Тож не виникне ніяких…

— Ускладнень? Не бачу причин для цього.

Мімі трохи полагіднішала, очі її потеплішали.

— Я також не бачу, але ось він, — вказала вона на мене, — напускає жаху.

Маколей ввічливо вишкірився:

— Містер Уайнент не поділився часом з вами своїми планами?

— Він щось казав про терміновий від'їзд, але, мабуть, я неуважно слухала. Не пригадую, чи казав він, коли і куди їде.

Я глузливо рохнув, Маколей удав, що повірив.

— Чи не розповідав він про Джулію Вулф, свої ускладнення чи щось таке інше стосовно вбивства? — спитав Маколей.

Мімі категорично похитала головою.

— Ані слова, ні натяку. Я його намагалася розпитати, але ви ж бо його знаєте. Звертаєшся, буває, наче до стіни.

Я задав запитання, що його Маколей, схоже, соромився поставити:

— А про що він взагалі говорив?

— Та так — ні про що: про нас, про дітей, зокрема — про Гіла. Він дуже хотів його побачити й чекав майже годину сподіваючись, що той повернеться. Розпитував і про Доррі, але без особливого зацікавлення.

— Він не казав про свій лист до Гілберта?

— Ані слова. Я можу повторити всю нашу розмову, як бажаєте. Я не знала, що він прийде, бо він не зателефонував навіть знизу. Почувши дзвоник у двері, я пішла відчиняти, дивлюсь — він, помітно постарілий з часу нашої останньої зустрічі й ще більш схудлий. «Боже мій, Клайде!» — здається, вигукнула я, а він спитав: «Ти одна?» Я відповіла ствердно, і він зайшов. Тоді…

У двері подзвонили, й Мімі пішли відчиняти.

— Що скажеш? — прошепотів Маколей.

— Якщо мені захочеться їй повірити, — відказав я, — сподіваюсь, вистачить глузду цього не робити.

Мімі повернулася з Гілдом і Енді. Гілд кивнув мені, потис руку Маколею, а тоді обернувся до Мімі:

— Отже, пані, прошу вас розповісти…

— Лейтенанте, — урвав його Маколей, — дозвольте спершу мені взяти слово. Моє повідомлення передує оповіді місіс Йоргенсен і…

Гілд махнув дужою рукою адвокатові.

— Прошу! — Він сів на краєчок дивана.

Маколей повторив ранкову розповідь. Коли він згадав, що повідомив мене ще ранком, Гілд тільки сумно зиркнув на мене, а тоді взагалі перестав помічати й уважно слухав Маколея, який виклав усе докладно і зрозуміло. Двічі Мімі поривалася було щось сказати, та кожного разу затиналась. Скінчивши, Маколей простягнув Гілду записку про акції та чек.

— Це приніс посильний сьогодні вдень.

Гілд дуже уважно прочитав записку і звернувся до Мімі:

— Тепер ваша черга, місіс Йоргенсен.

Вона переповіла про прихід Уайнента те саме, що казала й нам, додавши кілька подробиць після спокійних запитань Гілда і причепивши разом з тим до оповіді, мовляв, Уайнент відмовився говорити