Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"

— А де зараз дядя Зигфрід?

— Я молю бога, щоб він помер, тоді мені хоч не так соромно буде жити… — Вона знову засміялась. — Жити… А я все-таки живу, хіба не так? Я живу, — повторила вона впевнено, — бо я дихаю, їм і ходжу в сортир. Ні, це животіння, а не життя. Все це не те. Я жила, коли був Джон; коли він пішов од мене, лишився порошок, а коли все це кінчилось, тоді я стала їсти, пити й ходити в сортир…

— А де брат Зепп? — відчуваючи, що його монотонні запитання дратують жінку, вів своє Юджин — він не міг збагнути, як треба розмовляти з нею, бо передбачити її відповідь було неможливо. — Він теж помер?

— О ні! Зепп відправляє до Африки тих чесних німців, які хочуть захищати свободу, він виступає на кордоні, він збирає своїх друзів у Мюнхені, хіба ви не знаєте Зеппа Шанца?!

— Він справді живе у Мюнхені?

— Ви що, думаєте, я все вигадую?! Ви — Шор! Ви — лягава нишпорка! Він теж не вірив мені! А я кажу правду!

Жінка кричала дедалі голосніше. Двері відчинились, увійшло двоє чоловіків у халатах, докірливо глянули на Юджина, вивели Емму, а вона все кричала, і у вухах у нього довго ще стояв її відчайдушний крик: «Ви що, думаєте, я божевільна?!»

… Степанов подзвонив газетярам у Мюнхен: адресу «нової німецької партії» Зеппа Шанца йому дали зразу ж, не заглядаючи в довідники…

ПОШУК — VII

«Славіну.

З'ясуйте все, що пов'язане з Дубовим. Характер його взаємин з Вінтер. Чи не було зафіксовано зустрічей з Лоренсом чи Глеббом — навіть випадкових?

Центр».

«Центр.

Факту зустрічей Дубова з Глеббом не встановлено. З непідтверджених джерел, одного разу Дубов супроводжував Вінтер на корт, коли вона грала з Лоренсом, але невідомо, чи вони знайомі. Контактів з американцями Дубов уникав, багато часу проводив у посольстві, торговій місії або вдома. Тільки один раз він виїхав у триденну поїздку на своїй машині. Манера поведінки — бездоганна. Майже не п'є, стриманий, неговіркий, відзначається високою компетентністю у питаннях політичного й економічного прогнозування. Але Зотов розповів мені про один факт, який мене насторожив — з морально-етичного погляду: в перші місяці знайомства, після того як Ольга Вінтер звихнула ногу, Зотов, який не мав тоді машини, попросив Дубова відвезти її до госпіталю. Дубов одвіз Ольгу, але попросив у Зотова п'ять доларів, мотивуючи це тим, що дорого коштує бензин. Я повторив маршрут Дубова: коли б Зотов узяв таксі, то ця поїздка обійшлася б йому 2 долари 35 центів. Якщо розвивати гендлярство далі, то дорога туди й назад коштує 4 долари 70 центів. Отже, Дубов виграв на цьому 30 центів. З погляду оперативного інтересу цей факт несуттєвий, але він дає підстави для повторного аналізу морального обличчя Дубова. Підкреслюю, що при цьому всі в один голос твердять: дисциплінований, акуратний, ввічливий, жодної вади.

Славін».

«Цілком секретно

Генерал-майорові Константинову.

На ваш запит повідомляю, що Дубов Сергій Дмитрович вилетів учора в Адлер рейсом 852.

Підполковник Зиков».

«Дані спостереження за Білим (таку кличку дали Дубову абхазькі чекісти, бо він прилетів до моря в легкому білому костюмі, в білій сорочці з білим бантиком; але черевики були чорні, важкі, тупорилі, старого американського фасону).

Зупинившись у корпусі «Маяк» у номері 212, Білий о 8. 47 пішов снідати. Посадили його за столик поруч з двома жінками, одна з них була чорнявенька, років двадцяти трьох, вийшла разом з ним з кафе о 9.17.

Він запропонував Чорнявенькій зайти до нього в номер. Чорнявенька погодилась.

У номері Білого вони пробули 52 хвилини, вийшли звідти уже в купальних костюмах і подалися на пляж. Там вони купались і загорали до 12.49, після цього разом пішли обідати в те саме кафе. За столиком сиділи з 13. 05 до 13. 51. Потім пішли в номер Білого, де й пробули до 16. 10, і знову повернулись на пляж. З пляжу о 18. 26 пішли вечеряти і сіли за той самий столик, що й уранці. До вечері Білий замовив пляшку вина марки «Тібаані». Після цього запросив Чорнявеньку на прогулянку. Ні з ким не розмовляючи, вони вийшли з території пансіонату «Піцунда». Коло пошти Білий залишив Чорнявеньку і, розмінявши три карбованці на монети по п'ятнадцять копійок, подзвонив по телефону до Москви. Коли розмовляв з якимось Віктором Львовичем, то з кабіни було чути, як він говорив, що «треба триматися і що він теж хотів би піти за нею слідом, але кожен повинен до кінця виконувати свій обов'язок перед людьми». Він просив Віктора Львовича полежати ще кілька днів, сказав, що «повернеться з відрядження» через тиждень. Після цієї розмови Білий запросив Чорнявеньку в бар і там танцював з нею до дванадцятої години, потім вони повернулися в його номер, де й залишились.

Габунія».

Телефон, по якому дзвонив Дубов, належав Віктору Львовичу Вінтеру.

«Чорнявенькою» виявилась Ольга Вронська, двадцяти двох років, москвичка, секретар відділу, комсомолка, незаміжня, українка.

… Лікар п'ятдесят другої міської лікарні здивовано глянув на Константинова:

— Та я ж усе пояснив, товаришу…

— Кому?

— Сьогодні приїздили з інституту, де працювала Вінтер, потім, звичайно ж, батько, він наше світило, я повинен був пояснити йому…

— Бачите, я приятель її чоловіка…

— Ах, це того, що за кордоном?

— Так.

— Зрозуміло… Він ще нічого не знає?

— Ні.

— Напишіть, що вона не страждала — моментальна втрата свідомості… Дивна, безглузда смерть… Її приятель розповідав, що ввечері Олю почало морозити, він дав їй аспірин, вона заснула, але температура була висока… Він згадав, що вона вже тиждень покашлювала, але все одно їздила на корти — глупство, звичайно… Вранці він викликав «швидку допомогу»… Ми намагалися зробити все, що могли, але, мабуть, почався набряк легенів — тут ми безсилі.

— Чому «мабуть»?

Лікар не зрозумів і запитливо подивився на Константинова.

— Розтин, напевне, дає не приблизну відповідь, — пояснив той, — а точну: в чому причина загибелі молодої, здорової жінки?

— Але розтину не було… Вибачте, вас як звати?

— Костянтин Іванович.

— Дуже приємно. А я — Арчил Георгійович… так от, Віктор Львович попросив не робити розтину, його слово для нас закон, великий хірург, усі московські жінки його обожнюють і правильно ро…

— Арчиле Георгійовичу, розкажіть, будь ласка, детальніше, як усе це трапилося?

— Ну що ж… Я тоді чергував. Уранці, годині о восьмій, подзвонив