Читати книгу - "Вбивство у Східному Експресі"

Провідник вагону стояв у дверях. «Не заперечуєте, якщо я буду стояти, мсьє?»

— Аж ніяк, Мішель.

Пуаро почав говорити.

— Шановні присутні! Ми зібралися тут, щоб зрозуміти причини смерті Семюеля Едварда Ретчетта — більше знаного як Касетті. Є два рішення цієї справи. Я викладу перед вами обидва, а потім запитаю мсьє Бука та лікаря Константина, яке з них є правильним.

Ви усі знаєте факти цієї справи. Містер Ретчетт був знайдений зарізаним сьогодні вранці. Востаннє було відомо, що він живий в 12:37 минулої ночі, коли він відповів провіднику крізь двері. Годинник у кишені його піжами був розбитий, а стрілки зупинилися на чверть на другу. Лікар Константин, який оглядав тіло, встановив, що час смерті був між дванадцятою та другою годинами. За півгодини після опівночі, як ви знаєте, потяг потрапив у заметіль. Після цього покинути поїзд було неможливо.

Свідчення містера Хардмана, який є членів детективного агентства в Нью-Йорку(декілька людей повернули голови в напрямку Хардмана) показує, що жодна людина не могла пройти його купе(номер 16, у самому кінці вагону), не будучи ним поміченою. Таким чином, ми приходимо до висновку, що убивцею могла бути лише особа, яка займала місце у вагоні Стамбул — Кале.

Такою була наша теорія.

— У когось є питання? — вигукнув мсьє Бук.

— Проте спершу я розповім альтернативну теорію. Вона досить проста. Містер Ретчетт мав ворога, якого він боявся. Він надав містерові Хардману опис цієї особи і сказав, що якщо його спробують убити, то це трапиться в другу ніч поїздки зі Стамбулу.

Хочу сказати, леді та джентльмени, що містер Ретчетт знав більше, ніж казав. Як він гадав, його ворог сів у потяг або у Белграді, або у Вінковцях, пройшов крізь відчинені двері купе, де були полковник Арбетнот та Мак-Квінн, але на зупинці вийшли на перон. Він мав при собі уніформу провідника, яку одягнув поверх свого одягу, та ключ, яким він міг проникнути в купе Ретчетта, що було зачиненим. Сам Ретчетт знаходився під дією снодійного. Після вбивства, вчиненого із неймовірною жорстокістю він покинув купе, вийшовши через між купейні двері, що вели до місіс Хаббард.

— Це так, — кивнула головою місіс Хаббард.

— Він штовхнув свій кинджал, яким скоїв злочин, у сумочку місіс Хаббард. Випадково він також згубив один із ґудзиків уніформи. Потім вискочив із купе та помчав коридором. Поспіхом запхавши уніформу в порожнє купе, за декілька хвилин, одягнений у свій звичний одяг, він вийшов із купе до того, як потяг рушив — через двері з вагону-ресторану.

Усі охнули.

— А що тоді з годинником? — спитав містер Хардман.

— Тут можна пояснити все доволі просто. Містер Ретчетт забув перевести годинник назад на годину в Царіброді. Його годинник показував східноєвропейський час, який на годину випереджає центральноєвропейський. Він був заколотий не в чверть на другу, а в чверть на першу.

— Але це пояснення абсурдне! — скрикнув мсьє Бук. — Чий тоді голос лунав із купе убитого за двадцять три до першої? Це був або Ретчетт, або його вбивця.

— Не обов’язково. Це могла бути, наприклад, якась третя особа. Хтось хотів зайти до Ретчетта поговорити й знайшов його мертвим. Він подзвонив у дзвінок, щоб викликати провідника; потім він злякався, що його визнають винним, і він сказав від імені Ретчетта.

— Це можливо, — зауважив мсьє Бук.

Пуаро поглянув на місіс Хаббард. «Так, мадам, ви хотіли сказати…»

— Точно не пам’ятаю, що я хотіла сказати. Думаєте, я теж забула перевести свого годинника?

— Ні, мадам. Гадаю, ви чули як чоловік пройшов повз ваше купе — але несвідомо. Після цього у вас був кошмар про нього ж — ви прокинулися й подзвонили у дзвінок.

— Гадаю, таке імовірно, — погодилася місіс Хаббард.

Княгиня Драгомирова дуже пильно дивилася на Пуаро. «А як ви поясните слова моєї покоївки?»

— Дуже просто, мадам. Ваша покоївка впізнала носовичок, який я їй показав. Вона намагалася вас захистити. Цей чоловік потрапив їй на очі — проте раніше, на станції Вінковці. Вона сказала, що бачила його годиною пізніше для того, щоб забезпечити вам алібі — начебто ходила вам набрати води.

Княгиня нахилила голову. «Ви усе передбачили, мсьє. Я — я в захваті.»

Настала тиша. І тут в один момент усі підскочили, коли лікар Константин раптово гепнув кулаком по столу.

— Ні, — сказав він. — Ні, ні, і ще раз ні! Це пояснення не витримує жодної критики. Воно суперечить десятках різних причин. Цей злочин не міг бути так скоєний — мсьє Пуаро прекрасно знає про це.

Пуаро повернув до нього голову. «Тоді, — розпочав він, — я запропоную вам друге рішення. Тільки відразу його не критикуйте. Потім ви з ним погодитеся.»

Він повернувся так, щоб бачити усіх присутніх.

— Є інше можливе пояснення цього злочину. Я розповім, як дійшов до нього.

Коли я почув усі ваші свідчення, я відкинувся на стільці, заплющив очі й почав мислити. Мою увагу зацікавило декілька моментів. Я їх виписав і показав своїм колегам. Дещо з того прояснилося — масна пляма на паспорті та інші. Я коротенько пробіжуся тими пунктами, що залишилися. Перша й найголовніша — це фраза, яку сказав мсьє Бук під час обіду в перший день нашої подорожі — що компанія, яка зібралася, така різноманітна — представлена різними прошарками та національностями.

Я з ним погодився, проте потім ця думка виринула в моїй голові, і я намагався уявити, де така ж сама компанія могла зібратися ще. Відповідь була єдина — лише в Америці. Тільки в Америці могла бути прислуга, скомпонована з різних національностей — водій-італієць, гувернантка з Англії, няня зі Швеції, покоївка-німкеня та інші. Все це привело мене до моїх «припущень» — що кожна персона була пов’язана з родиною Армстронгів, і мені, як режисеру, потрібно було знайти кожному своє місце. Насправді, це привело мене до цікавого й захопливого результату.

Також у моїй голові крутилися деякі суперечливі свідчення. Візьмімо перше — містера Мак-Квінна. Перша наша бесіда була нормальною. Але в другій він сказав доволі цікаву репліку. Я сказав, що ми знайшли записку, що приводить нас до справи Армстронгів. Він сказав: «Але, безумовно, — він зупинився на мить, — це було досить необережно з його боку».

Тоді я