Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 2"

– А на чому намалюєш орла?

– На дошці, – сказав Черешняк, присів навпочіпки, простяг руку до свого напханого рюкзака і добув звідти чималу широку дощечку.

Григорій витягнув з кишені недогризок хімічного олівця, яким писав листи до Гані, швидко намалював орла.

– Отак вартуєте, дітки? – обізвався за їхніми спинами Кос. – Ой, сказав би вам вахмістр Калита кілька теплих слів.

– Глянь, Янеку, – перебив його грузин, показуючи на стовпа й на дошку. – Поставимо?

– Треба б білої та червоної фарби.

– Вистачить і червоної. Після ремонту залишився сурик.

Томаш вистругав своїм садівницьким ножем два кілки, висвердлив дірки в дошці та стовпі. Прикріпив дошку без цвяхів, а механік тим часом дістав з танка банку з суриком.

– Клади сюди, – Саакашвілі показав, як приставити стовп до танка, і заходився малювати на дошці тло.

– Густліку! – Янек смикнув сілезця за плече. – Вставай.

– Ой, – широко позіхнув Єлень і солодко потягнувся. – Жаль, що незабаром треба наступати. – Снилася мені така гарна дівчина, та ще й казала: «Кохаю тебе єдиного, Густліку. Піду з тобою до шлюбу…» Через те, що ви мене розбудили, не знаю коли, – нарікав умиваючись.

– Одразу після війни, – запевнив Кос. – Іди сюди й поглянь. – Узяв його за рукав і підвів до Григорія, який закінчив роботу.

– Непогано, – похвалив Єлень, – але якби мене раньше розбудили, то я б ще краще намалював. А це що таке? – показав пальцем на білі лінії, покладені вниз і навскіс з обох боків од орлиних кігтів.

– Польський орел. А це грузинська гора на знак того, що Саакашвілі малював.

– Про мене, – погодився Густлік, піднімаючи стовпа на плече. – Де його поставимо?

– Ходімо, – Янек, який рушив попереду з саперного лопатою в руці, зупинився над схилом. – Ось тут.

Розкопав глибше невеличку воронку. Шарик, звичайно, допомагав, розгрібаючи лапами землю. Густлік поставив стовпа. Григорій і Томаш укинули в яму кілька каменів, щоб стовп стояв міцніше.

Кос підсипав землю, а решта притоптували, й тоді поклали зверху великі шматки дерну, зрізаного з бруствера танкового окопу. Коли вже все було готове, відступили трохи назад – оглянути роботу.

– Екіпаж!

Кос скомандував спокійно, не підвищуючи голосу, й сам, виструнчившись, віддав честь. Те саме зробили Томаш і Гжесь. Густлік стояв простоволосий, Шарик присів, як на команду «струнко».

Саме в цю мить од Костринського плацдарму долинув гуркіт артилерії: обстрілювали німецькі позиції за десять кілометрів далі на південь.

– Почали, – сказав Кос- Яке сьогодні число?

– «Герменегільди» було в п'ятницю, сьогодні понеділок. Значить шістнадцяте, – підрахував Єлень, поплював на долоні й потер їх.

Томаш хвилину дивився на червоний обрій, на небо, покреслене вогненними лініями, й крадькома перехрестився.

– Багато наших не доживе, – сказав до механіка так тихо, щоб інші не чули.

Саакашвілі злегка кивнув головою і далі приглядався до гілок на деревах, обсипаних молоденькими листочками, які здригалися від струсів далеких вибухів.

Підбіг зв'язковий піхотинець і доповів командирові танка.

– Громадянине сержант, ми починаємо за чверть години, а ще за п'ять хвилин вирушаємо разом на переправу.

– Добре, – відповів Кос, постояв ще, зморщивши лоба, підраховуючи щось у думці, а потім сказав: – Дві тисячі п'ятдесят п'ять.

– Чого дві тисячі? – запитав Саакашвілі.

– Дві тисячі п'ятдесят п'ять днів минуло від нападу гітлерівців на Вестерплятте.

Вдалині щораз дужче гримотіли гармати. На ділянці Сорок сьомої радянської та Першої польської армій ще було тихо, але солдати вже скидали маскувальні сіті з мінометів, готували гармати найрізноманітніших калібрів. Піхотинці затягували пояси, настромляли багнети на гвинтівки, закладали в стволи патрони.

Задиханий зв'язковий знову підбіг до «Рудого», мовчки подав листівку й помчав далі.

Усі члени екіпажу підійшли до Явека. Шарик вистрибнув на танк і, заглядаючи через плече командира, встромив свою цікаву морду між голови танкістів.

– Генералам, офіцерам, сержантам та солдатам Війська Польського, – читав Кос, і саме в що мить перші со-і нячні промені осяяли галявину. – Товариші по зброї! Славою своїх перемог, своїм потом і кров'ю ви здобули право на розгром берлінського угруповання противника й на участь у штурмі Берліна…

Схвильований, зупинився на мить. Від поблизьких піхотинських окопів долетів гучний голос Костянтина Ша-велло, який читав таку саму листівку.

– Хоробрі солдати! – лунало на всю галявину. – Закликаю вас виконати бойове завдання – розгромити берлінське угруповання ворога з властивою вам відвагою та вмінням, з честю і хвалою. З честю і хвалою, – ще раз проказав Шавелло й додав від себе: – Ось, як до нас, громадяни поляки, руський маршал пише: «Вам доручено могутнім ударом оволодіти останніми захисними лініями й зім'яти ворога вщент…»

Кос гляиув на годинника – незабаром третя година двадцять хвилин – а потім, не чуючи слів Шавелло, глянув на обличчя своїх товаришів. Усім єством відчував, як збігають секунди, напружено чекав початку атаки.

Канонада не вщухала. Холод щораз дужче сковував скроні. Бездіяльність починала нетерпеливити й дратувати. Перша команда: «Вогонь!» – блиск і грім залпу прийшли як визволення. І вмить усе потонуло в урагані пострілів, гуків, вибухів. Янек змахнув рукою: «В машину!»

Танк виїхав крізь густий гуркіт і свист на узлісся, зупинився біля прикордонного стовпа з білим орлом на жовтогарячому тлі, що зривався до льоту з вершини кавказької гори. Екіпаж одкрив вогонь по тому березі Одеру, де низькі, пориті окопами та насипами поля вкривалися воронками від вибухів. Надпиляний ствол змінив обрис танка, і той, хто не був у курсі справи, міг подумати, що це новий тип гармати.

З окопів, з лісу біля танка почали вибігати солдати. Сержант Шавелло постукав прикладом по броні й гукнув у прочинений горішній люк:

– Танкісти, гайда з нами!

Стрімким яром униз сповзла піхота, а за нею, занурившись, мов корабель у пісок, танк. Тут хіміки ставили димову завісу. Видно було, як люди бредуть по пояс у диму.

Янек, вихилившись з башти, давав вказівки водієві, котрий майже нічого не- бачив.

– Ліворуч… Ще трошки… Добре. Повільніше… Стоп.

– Готово. Повільно вперед! – кричав сапер, що стояв біля причалу порома.

– Уперед, – повторив Кос.

Офіцер, що керував переправою, задкував, звівши вгоз ру руки, показував, яку гусеницю підтягнути, яку загальмувати. Видно було його тільки від пояса, ноги застеляв маскувальний дим. Скрип балок підказав їм, що вже поміст, а м'який прогин – що танк уже на поромі. Коли Саакашвілі вимкнув мотора, почули плескіт води.

– Давай, давай! – кричав сапер.

Різке торохтіння