Читати книгу - "Трудівники моря"

Рівнодення в Ла-Манші дає про себе знати заздалегідь. Море тут нешироке, вітрові тут тісно, і це його бісить. З лютого починають віяти західні вітри, вони розганяють хвилі в різні боки. Навігація під цю пору стає небезпечною; на березі люди не спускають ока з сигнальної щогли; всі турбуються про судна, котрі, можливо, попали в біду. Море видається якоюсь пасткою; невидимі фанфари сповіщають про невідомо яку битву; чиєсь гнівне могутнє дихання схитнуло небозвід; знімається несамовитий вітер. Віє і виє тьма. В хмарних глибинах чорнолика буря надуває щоки.

Вітер — це небезпека; туман — друга небезпека.

Споконвіку мореплавці жахалися туманів. Трапляється, що в тумані в розпорошеному вигляді наявні кристалики льоду, яким Маріотт[99] приписує утворення гало і парелій — світляних кілець довкола сонця і місяця та фальшивих сонць і місяців. Склад грозових туманів змішаний: різні пари неоднакової питомої ваги з'єднуються в них з водяними випарами, розміщуються шарами один над одним на зразок пластів якоїсь геологічної формації; внизу — йод, над йодом — сірка, над сіркою — бром, над бромом — фосфор. Все це певною мірою, особливо ж коли взяти до уваги електричну та магнетичну напругу, пояснює деякі явища — вогні святого Ельма, підмічені Колумбом і Магелланом, літаючі зорі над кораблями, про які згадував Сенека, два вогненних стовпи на вершку щогли — Кастор і Поллукс, про які розповідав Плутарх, палаючі списи римських легіонерів, які так здивували Цезаря, шпиль замку Дюїно у Фріулі, що розсипав яскраві іскри, коли дозорець доторкався до нього наконечником списа і, можливо, зірниці внизу, які в античних знавців називалися «земним відблиском Сатурна». По лінії екватора постійний туман ніби оперізує всю земну кулю — це «Клауд-рінг», хмарне кільце. Функція Клауд-рінгу полягає в тому, щоб охолоджувати тропіки, так само, як функція Гольфстріму — нагрівати полюс. Туман у межах Клауд-рінгу — суща погибель. Там «кінські широти», Horse latitude, там мореплавці давніх часів викидали в море своїх коней під час бурі — щоб зменшити вагу судна, в затишну погоду — щоб скоротити вживання прісної води. Колумб сказав: Nube abaxo es muerte — «Низька хмара — смерть». В етрусків, які в галузі метеорології відіграли таку ж роль, як халдеї в галузі астрономії, було два жрецьких звання: жрець грому і жрець хмари; «фульгуратори» ведуть спостереження над блискавками, «аквілеги» — над туманами. Рада жерців-авгурів у Тарквінії наділяла своїми передбаченнями погоди жителів Тіра, фінікійців, пеластів та інших первісних мореплавців, котрі ходили по давньому Середньому морю. Вже тоді стали яснішими причини виникнення бурі, вони тісно пов'язані з причинами виникнення туману; це, власне кажучи, явища одного і того ж ряду. На океані існує три регіони туманів — один на екваторі і два на полюсах; у моряків для них одна назва: «Відьомська ступа».

Тумани під час рівнодення небезпечні на всіх водах, а в Ла-Манші особливо. Вони несподівано заволікують море густим, непроникним мороком. Однією з найнебезпечніших загроз туману є те, що він заважає розпізнавати зміни глибини морського дна за змінами в забарвленні води, внаслідок чого виникає щось на зразок страхітливої запони, яка закриває підводні скелі і мілини. Часто судно підходить до самого рифу, і ніхто його не застерігає. Іноді кораблю, що попав у туман, нічого не лишається, як залягти в дрейф або стати на якір. В тумані кораблі гинуть не рідше, ніж коли знімається буря.

Одначе трапилося так, що після скаженого шквалу, який прийшов на зміну цілоденному туману, поштове судно «Кашмір» щасливо повернулося з Англії. Воно ввійшло в порт Сен-П'єр з першими променями нового дня, що з'явилися над морською гладінню у ту мить, коли із замку Корне гарматним пострілом вітали схід сонця. Небо прояснилося.

«Кашміра» чекали, бо на ньому мав прибути новий священик сен-сансонської парафії.

Коли судно прибуло, по місту відразу поширилася чутка, що вночі до «Кашміра» у відкритому морі причалила шлюпка з командою затонулого судна.

Тієї ночі, тільки-но вщух вітер, Жільят виїхав у море ловити рибу, але зупинив свій бот недалеко від берега.

На зворотному шляху, під час припливу, близько двох годин пополудні, коли сліпуче сіяло сонце, він плив повз Воловий ріг, заходячи в бухту «Будинку на Пустирищі», і йому здавалося, що в контурах крісла Гільд-Гольм-Ур, відбитих на поверхні води, з'явилася тінь, яку не могла відкидати сама тільки скеля. Він спрямував бот у той бік і побачив, що в кріслі сидить людина. Море піднялося вже дуже високо, скеля стояла в оточенні розбурханих хвиль, шлях на берег був уже відрізаний. Жільят став махати людині рукою. Вона й не поворухнулася. Жільят підплив ближче. Людина спала.

Невідомий був одягнутий в чорне. «Схожий на священика», — подумав Жільят.

Він підплив ще ближче і побачив обличчя юнака. Обличчя було йому незнайоме.

На щастя, скеля була прямовисна, і вода біля неї була глибока, Жільят розвернувся і повів човен вздовж гранітної стіни скелі. Приплив підняв судно аж так, що Жільят, підвівшись на борту, міг дотягнутись до ніг прибульця. Він випростався, підняв руки. Якби він у цей мент впав у воду, то навряд чи зміг би спливти на поверхню. Хвиля сильно вдаряла об камінь. Якби він опинився між скелею і ботом,