Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

Після тріумфу на інформатиці Лапочка вирішила, що вчитися зовсім неважко, але наступний урок знову засмутив її.

Коли всі посхилялися над зошитами і стали записувати цифри та якісь значки, Липочка пошкодувала, що заздалегідь не запитала у Васі, що таке алгебра. Спочатку вона подумала, що це урок тайнопису і пошепки звернулася до сусіда по парті:

— У тебе є ключ?

— Навіщо? Дідусь удома, він відчинить, — сказав Вася.

— Я говорю про ключ до цієї головоломки. Як її розшифрувати?

— Ти що, ніколи не розв'язувала рівнянь? — запитав Вася.

З Липочкою він уже нічому не дивувався.

— Єрмолаєв, Бабкіна, припиніть шепотіти! Що ви там обговорюєте? — приструнчила їх математичка Світлана Олександрівна.

— Що таке алгебра? — у лоб запитала Липочка.

— У якому сенсі? — не зрозуміла вчителька.

— Для чого потрібні всі ці цифри і закарлючки з кришечками?

— Ти хочеш сказати, що не знайома з квадратними коренями?

— З квадратними? — пирснула Липочка, але вчасно похопилася, що в цьому дивному світі може бути все, що завгодно, навіть квадратне коріння, і обережно додала: — У наших краях вони зустрічаються нечасто.

Клас приготувався до чергової витівки. Новенька була невичерпним джерелом жартів.

— Що ти мені голову морочиш? Можна подумати, ти вперше бачиш підручник алгебри. Ти що, з гір спустилася? — сказала Світлана Олександрівна.

Липочка кивнула:

— Так. Але в нас на рівнині квадратні корені теж не ростуть.

— Припини блазнювати.

— Правда, я не вчилася алгебри.

— А чого ти вчилася? — починаючи втрачати терпець, запитала математичка.

— Магістики, абракадабрики, тихомудрії,— перелічила Липочка.

Вона мало не бовкнула про давньодраконську, але вчасно вкусила себе за язик, бо згадала, що дракони в цьому світі не водяться.

Вірус веселощів знову уразив клас. Липочка дивувалася, чому всі регочуть. Мабуть, у школі зібралися на диво веселі діти і надзвичайно нервові вчителі.

— Годі вдавати із себе клоунесу. Вирішила першого ж дня зірвати урок?

Учителька стукнула указкою по столу.

У Липочки виникло відчуття, що подібне з нею вже відбувалося. Аби стримати гнів учительки, вона вдалася до перевіреного засобу.

— Вибачте, мені краще помовчати.

Після уроків до Липочки підійшов Макс Ливнєв.

— А ти прикольна дівчинка. Хочеш, я тебе проведу додому?

— Відстань, Ливнєв! Їй з тобою не по дорозі,— сказав Вася.

— А ти хто такий, щоб за неї розпоряджатися? — розлютився Макс.

— Я її родич. Далекий, — буркнув Вася і почервонів.

Липочка припинила їхню суперечку.

— Правда, ми ходимо разом з Васею.

— Так він ще не додому. Йому до спортзалу треба, рекорди ставити, — наполягав Ливнєв.

— Ух ти! Ти збираєшся стати героєм? — Липочка поглянула на Васю з повагою.

Рекордсмен зніяковів і почервонів ще дужче. За нього відповів Ливнєв:

— Ага, Геракл відпочиває. Єрмолаєв збирається сто разів підтягнутися.

— Я почекаю, — Липочка повернулася до Васі.

— Довго чекати доведеться. Це в нього програма на рік, — посміхнувся Макс, а Вася додав, щоб припинити цю неприємну розмову:

— Справді, ти йди. Я можу затриматися.

Його нудило від думки, що Макс піде проводжати Липочку, але постати перед нею лантухом, що теліпається на перекладині, було ще гірше. Такої ганьби він би не стерпів.

Липочка з Максом пішли. На душі у Васі було тоскно. Він розумів, що не має права вказувати їй, з ким дружити і що робити. Але залицяння Ливнєва його допекли до живого. Невідомо ще, що Ливнєв про нього наплете. Клянучи долю і той день, коли він винайшов реактивні присадки, Вася попрямував у спортзал.

Липочка Максу подобалася. Симпатична дівчинка, з гумором і на диво смілива. Він уперше бачив, щоб хтось отак розмовляв з учителями. У новенькій була цікавинка. Ліна перед нею явно програвала. Макс вирішив познайомитися з Липочкою ближче. Головне, щоб Єрмолаєв не плутався під ногами.