Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

/4/ У цей час до Ксенофонта підійшов пелтаст, який сказав, що колись сам був рабом в Афінах, і розуміє мову цих людей. «Напевне, — додав він, — це моя батьківщина, і я хотів би з ними переговорити, якщо у цьому ніхто не заважатиме». /5/ «Жодних перешкод нема, — сказав Ксенофонт, — переговори з ними і спершу довідайся, хто вони такі». На його запитання вони відповіли: «Макрони». «Запитай тепер, — сказав Ксенофонт, — чому вони вишикувалися супроти нас і поводяться вороже». /6/ Вони відповіли: «Тому що ви йдете на нашу країну». Стратеги звеліли передати їм, що елліни прийшли не чинити їм зло, а що вони вели війну з царем і тепер, повертаючись назад в Елладу, прагнуть дістатися моря. Макрони запитали, чи можуть елліни поклястися в цьому. /7/ Стратеги відповіли згодою дати й отримати клятви. Відтак вони обмінялися списами, що, за звичаєм макронів, як вони запевнили, вважається складенням клятви. А ще ж обидві сторони закликали у свідки богів.

/8/ Після укладення угоди макрони одразу ж разом із еллінами стали рубати дерева і прокладати шлях, немовби вони мали намір робити переправу разом з ними і, крім того, надали їм у продаж продовольство і потім за три дні провели їх до гірських кордонів колхів[190]. /9/ Там височіли гори і на них вишикувалися колхи. Спершу елліни виладналися супроти них фалангою для того, щоб у цьому строю вийти на гору, але потім стратеги вирішили зібратися й обговорити, яким чином дати бій.

/10/ Ксенофонт сказав, що, на його думку, треба розпустити фалангу й утворити колони. Фаланга, безсумнівно, швидко розпадеться, бо в одних місцях підйом на гору буде важким, в інших зручним, а коли солдати помітять розірвані лави, одразу ж упадуть духом. /11/ «Крім того, якщо ми рушимо щільною лавою, — говорив Ксенофонт, — то ворог зможе охопити нас і скористатися цією перевагою як захоче, а якщо ми підемо вперед широко розтягнутою лавою, то нічого дивного не буде у тому, якщо наша фаланга буде прорвана натиском гущі людей і ряснотою стріл. І якщо трапиться розрив, це матиме погані наслідки для всіх. /12/ Тому я пропоную утворити колони і, залишивши між ними потрібні проміжки, зайняти лохами такий простір, щоб крайні лохи перебували поза ворожими флангами. Відтак наш фронт буде ширшим за фалангу супротивника, і під час наступу прямими колонами найхоробріші з нас прийдуть першими, і кожен лохаг поведе свій загін найзручнішим шляхом. /13/ До того ж ворогові нелегко буде увірватися у вільні проміжки між загонами, бо він зважатиме на те, що скрізь знаходяться колони і, звісно, він не спроможний буде розірвати пряму колону, що наступатиме. А коли якійсь колоні доведеться скрутно, то сусідня приспіє на поміч. А коли бодай якась колона вибереться на вершину, то загроза сама собою зникне, бо навряд чи хтось із ворогів чинитиме опір».

/14/ Ця пропозиція була прийнята, і військо вишикувалося прямими колонами. А Ксенофонт, проходячи з правого флангу на лівий, говорив солдатам: «Воїни, ці вороги, яких ви бачите перед собою, — це остання перепона на нашому шляху, перепона, через яку ми ще не прийшли туди, куди давно пориваємося. Тож зжерімо їх живцем».

/15/ Коли кожен із солдатів зайняв своє місце й утворилися прямі колони, то вийшло близько 80 лохів гоплітів, а кожен лох складався приблизно із 100 чоловік. А з пелтастів і стрільців створили три загони, один поставили за лівим флангом, інший за правим крилом, а третій посередині, причому кожен загін складався приблизно із 600 чоловік. /16/ Потім стратеги віддали наказ помолитися. Помолившись і заспівавши пеан, вони рушили вперед. Хірісоф, Ксенофонт і їхні пелтасти йшли, перебуваючи за межами ворожої фаланги. /17/ Коли вороги побачили еллінів, то побігли їм назустріч і при цьому розділилися — одні направо, інші наліво, і в середині їхньої фаланги утворився великий розрив. /18/ Аркадські пелтасти під орудою Есхіна з Акарнанії подумали, що вороги тікають, тому підняли крик, рвонули на них, і першими вийшли на гору. За ними пішли аркадські гопліти під командою Клеанора з Ерхомен. /19/ А вороги, як тільки елліни стали бігти, не витримали і кинулися врозтіч.

/20/ Елліни, вийшовши у гірську місцевість, розташувалися у людних селах, повних їстівних припасів. З-поміж усього іншого, тут не було нічого незвичайного, крім великої кількості вуликів, і всі солдати, наївшись меду, губили тяму[191]: їх поривало на блювоту, у них починалася швидка, і ніхто не міг стояти на ногах, але й ті, хто скуштував небагато меду, ставали схожими на п’яних, а хто з’їдав донесхочу, — на схибнутих, а то й на тих, хто в передсмертному стані. /21/ їх багато лежало на землі, неначе після втечі, і настрій у них був геть кепський. Проте наступного дня ніхто не помер і приблизно в той же час (коли вони напередодні поїли меду) солдати протверезіли. На третій і четвертий день вони повставали, немов видужавши після трутизни.

/22/ Звідси вони пройшли у два переходи 7 парасангів і прибули до моря в Трапезунт