Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

- Завдяки кому те неподобство відбулося, питається? Хто був ведучим у революції і хто - у контрреволюції? Ведучими у революції були погноблені народи, в першу чергу, і росіяни, в другу. Наш народ між отими першими був основним і по чисельності, і по революційності, і по утримстві революції! Це неоднораз відмічав у виказах і великий Ленін, який, зорієнтувавшись по переворотові-путчі, що Росія без поневолених нею, а найпаче України, не може існувати, повернувся у своїх діях ізаходах задом наперед та нашими гаслами, лозунгами і плакатами, граючи на нуждах трударів, почав рятувати і спас імперсько-режимно-опричний різновид великодержави, ставши черговим царственним собирателем земель, що в своїй основі на дев’яносто дев’ять відсотків є загарбаними за століття. Це він, Ленін, осудивши імперський царат і великодержавницьке мракобісне духовенство, замінив їх своїми проросійськими прикритими експансивними трактовками і псевдореволюційними кличами:  “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”, “Вся влада – радам!”,  “Земля - селянам, заводи й фабрики - робітникам!”, увівши паралельно опричні експропріації і наславши в наш край тисячі тисяч чорносотенних заготовачів збіжжя, що відби­рають його в трудівника і щодоби відправляють ешелонами воєнного ко­мунізму в Росію, лишаючи наших лодей на голод і нужду. Це він, Ленін, повторюю, насилом і нахрапом увів до нас смертельну продрозверстку, яка привела позаторік до масового голоду наше населення і була фактично зловмисним наміром російської економічної агресії, окупації, терору, голокосту. Заміна продрозверстки уже ось у так званому тепер Союзі продподатком є другим боком тієї ж медалі, бо є годівлею паразитів, які інтригами і піратствами живляться за рахунок в основному нашого трудівника, громадо шановна. Характерним є й інше: замість ікони царя і  проросійського патріархового, тільки інквізиторного бога, партія так званих більшовиків-русофілів і їхніх сліпих поплічників по смерті свого справді геніального вождя оіконює  потроху його і як царя, і як бога до культовості, яку впроваджує і піднімає в небо, завдяки імперській атмосфері в Кремлі. Продовжує те тепер уже генсек ЦК Сталін, як гейби соратець його і послідовник. Він же відроджує та скріплює разом з іншими і прицарський жандармський сиск із чорносотенних старшебратців та колаборантів-перекинчиків, куди хижіших, лютіших та звіринніших за свого попередника ЧК, ВЧК і ДПУ-ОДПУ. Сьогоднішній Союз республік і автономій по суті - імперський пов­ністю, права республік - ярлично-паперові, їхні земельні території, що ніби мають належати селянам, як і заводи -  робітникам відповідно до кличів, - уже фактично є власністю держави, бо мають передатися артілям, тсозам, комунам іобезособитись, як державні. Новоімперії вже мало того, що вона здирає великі податки на свій ненаситний “живот”, їй треба закабалити і трудівників, як свою власність - і виробничу, і духовну та культурну. Таким чином, поміщики замінюються буржуєм-державою, а трудящі стають кріпосними, - знову промочив Більський уста водою.

Тиша в залі була неймовірною. Левко, Явдоким і Карпо по-різному сприймали оті виголошення промовця, аж не вірячи дечому зі сказаного. Не інакше реагували і колишні червонокозаки, найпаче ті з них, що стали землевласниками по наділах.

-За кількасот літ агресій і анексій чужих земель і народів царатом, - вів далі Більський, - російський і оросієний люд у своїй основі, вічно визискуваний і гноблений, відмовлявся від тяжкої даремної праці на пана, кидав свої батьківщини і йшов на легші хліби до інородців, де ставав опорою влади і користався чужим доробком, як окупант і набрідця, в результаті, у своїй більшості він розучився бути виробнич­ником-творцем на чужій, присвоєній імперією землі, а навчився бути утриманцем, руйнівником і плюндрувальником не лише її, а й місцевого ладу, перелицьовуючи все і вся на свій копил. Особливо те видно сьогодні, коли десятки тисяч росіян, і надісла­них, і ненадісланих владою, кинувши свої убогі отцівщини,  найпаче так звані люмпени, заполонили наш край в ЧК, ДПУ і ОДПУ, спілкуючись із місцевими неробами, злодіями і дармоїдами. Не вміли наші вожді вчасно розпізнати облудства більшовиків-старшебратців, не показали належно спілку-пагубу з ним своєму народові, а він, із дідів не маючи державности, гостинний і байдужий до влади, не підтримав їх, повіривши в чужинські брехливі кличі. Отож, і маємо тепер бути в отій же залежі від великоімперів, бо не підтримали належно в свій час свою Народну Республіку, Директорію і Гетьманщину не лише червонокозаки укапісти-боротьбисти, а й есдеки, есери та інші. Правдиво передбачив і описав ще перед світовою війною російський соціалізм наш славний Іван Франко, повторив те бачення для нас голова уряду УНР Ісак Мазепа, знали те навіть Шумський, Подвойський та інші, хоч і запізно вже, бо абсолютична монархія в Росії уже повернулася на царську колію, а українські діячі будуть відсторонені від влади не тепер, то в четвер. І хоч УНР та ЗУНР із Галичиною, Буковиною й угорським Закарпаттям, злившись, об’єдналися, але все це дуже запізніле, а головне - має в противниках-опонентах пропольських, проугорських та проросійських наших лакуз-перевертнів, які воліють слугувати не рідному трудовому людові, а чужинному в чинуванні. Даремні, як на мене, старання Володимира Загайкевича в Астрії, Дмитра Донцова в “Заграві”, домови з Ернстом Зайдером австрійським у Бересті. Нічого не варта і КПЗУ, бо колеться на “Землю й волю” та “шумкістів” із Турянським, Васильком та іншими, вдаючись до інвектив-взаємообраз. І що є та буде вічним у темі наших трудових днів, то це українізація всього населення від малого до старого, що вам і заповідаю робити з усіх сил, добродійна громадо. Адже нічого втішного не домоглися інсургенти-повстанці й Кубансь­кого Краю на чолі із отаманом Василем Іванисом, розбиті українські з’єднання і в Зеленому Клині наСіхоте-Аліні, Станових горах, Амурі, Курі, Зеї, Буреї й Усурі, і то тоді, коли навіть мала Інгерманландія зуміла стати під шведські захисти. Впали Балтська, Баришпільсько-Трипільська, Баштанська, Донецько-Криворізька, Гуляйпільська, Холодноярівська та інші республіки, бо ж у кожній з них, як і у Махновській, були свої Аршинови, Воліни, Артеми-Сергеєви, як рівно ж і в усіх червонокозацьких з’єднаннях аж до Білгородського, що врешті вивертко і метко, нацьковно-ненависно вирішували долю нашого краю на користь великоімперії. Не мені багатьом із вас казати, скільки було отих крутсько-студентських смертельних боїв за волю України, але не менше було наших жертв і при відступах і білих, і червоних імперських армій, що розстрілюва­ли, і приходячи в міста та села, і полишаючи їх у відступі. Незчисленне множество полягло і червонокозацтва, а чого домоглося воно? Ради, як ті ляльки, в