Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

діяльності. Загалом кожний представник козацької старшини мав відповідно до своєї посади право на визначену частину від прибутків військового скарбу, але разом з тим він міг розраховувати і на «малий презент» від кожного просителя[248]. Робилися ці «презенти» відкрито, в рівному обсязі від обох сторін конфлікту, а тому їх не слід, мабуть, вважати узаконеною формою хабара. Принесення «калачів» кошовому отаману або судді було певним обов’язковим обрядом, формально засвідчувало офіційність справи, але водночас, як видається, підтверджувало квазіродинний характер стосунків між козаками, надавало судовому розгляду вигляду звичного звернення до старших за порадою.

Проте процедурна простота запорізького судочинства дезорієнтує тих дослідників, які важко сприймають можливість прямого народоправства в здійсненні правосуддя, а натомість роблять акцент на необхідності суддівського професіоналізму й жорстких судових процедур. Так, наприклад, сучасний український правознавець Д. В. Андреев розрізняє такі історичні типи судочинства: самосуд, заснований на принципах звичаєвого права; судочинство, яке передбачає певний судоустрій організованих суспільних систем; і правосуддя, яке органічно пов’язане з наявністю правової держави, складовим елементом якої вона є. Виходячи з того, що Запорізька Січ була в сучасному розумінні не державою, а лише державницьким утворенням, то і її судочинство видається досліднику перехідним етапом від самосуду до державного судочинства з первинними національними зародками, які хоч і віддалено, але нагадують елементи демократичного правосуддя[249].

На нашу думку, судову владу не можна ототожнювати з державною владою, так само, як лише за ознакою «недержавності» визнавати суд у Запорізькій Січі повним чи частковим самосудом. На Січі далеко не кожен міг вершити суд і розправу, існували усталені традиційні процедури розгляду цивільних і кримінальних справ та визнані норми звичаєвого й усного права. Судова практика Запорізької Січі свідчить про відносно широкий простір (дискретні повноваження суддів) для судового розсуду, який, однак, не мав нічого спільного зі сваволею в прийнятті рішень. Звісно, випадки самосуду траплялися на Запорізькій Січі, але вони були винятком із загального правила, вважалися діями протиправними та здебільшого переслідувалися козацькою владою.

Досліджуючи судову владу на Січі, слід також зважити на мілітарний характер життя запорожців. На нашу думку, державно-правовий режим Запорізької Січі визначався її статусом військової республіки, свого роду лицарського ордену. (Є й інше популярне порівняння з сучасниками запорожців — флібустьєрами Карибського моря, яке, однак, на нашу думку, безпідставно не враховує релігійний чинник.) Суд у період ведення бойових дій мав риси військово-польового суду. Судові рішення за таких обставин виносились одноосібно військовими командирами, які водночас були посадовими особами (козацькою старшиною): кошовим отаманом, курінними отаманами, паланковими й похідними полковниками. В цьому разі судові функції були невіддільними від адміністративно-командних і мали характер усних розпоряджень. Такі одноособові присуди підлягали негайному виконанню[250].

Наприклад, у 1584 р. під час переговорів з татарськими посланцями під Аслан-городком, коли один з козаків вистрелив у татарських посланців, кошовий одразу наказав скарати винуватця «на горло». В 1701 р. було взято під варту й відсторонено від виконання службових обов’язків чотирьох курінних отаманів, яких кошовий отаман звинуватив у неналежному керуванні своїми куренями, відсутності дисципліни та в грабунках проїжджих купців[251].

Особливості Січі визначали цілі й завдання правосуддя. До їх числа належали підтримання засад суспільного ладу та правопорядку, запобігання правопорушенням, захист законних прав та інтересів окремих осіб і кошового товариства загалом. Так, анонімний дослідник кінця XIX ст. звертав увагу на такі завдання козацького правосуддя: 1) убезпечення громади від злочинців і злочинів, які посягали на корінні традиції та правові засади січової організації і могли викликати розлад і сум’яття у внутрішніх відносинах Коша; 2) усунення злочинця з метою унеможливлення злочинних посягань у майбутньому; 3) залякування з метою запобігання майбутнім злочинам та надання покаранням характеру помсти. Разом з тим, на його думку, правосуддя на Січі не ставило й не могло ставити своїм завданням виправлення та перевиховання правопорушника, оскільки в умовах постійних військових дій для цього не було ні часу, ні відповідних можливостей. Окрім того, Січ була об’єднанням вільних і рівних людей, що виключало можливість обернення злочинців на підлеглих товариству осіб, обмеження їх прав і підпорядкування волі общини. Тому злочинці або виганялися з товариства, або знищувалися, або після належної кари за заподіяне зло залишалися повноправними членами громади. Покарання застосовувалося не в інтересах приватних осіб, а в інтересах усього Коша. І ці інтереси громади ставилися вище інтересів окремих її членів[252].

Судова влада Запорізької Січі поширювалася на всю територію г Війська Запорізького низового й охоплювала сучасні Дніпропетровську і Запорізьку області, а також частину Херсонської, Кіровоградської, Донецької та Луганської областей. Наприклад, кошовий отаман Петро Калнишевський наказав повісити козака Брюховецького куреня Зиму за злодійство в «Протовчанському відомстві над Ореллю, де він і кривди чинив»[253]. А в рапорті від 1 лютого 1754 р. Коша Війська Запорізького низового Генеральній військовій канцелярії повідомлялося про відібрання пернача в кодацького паланочного полковника Стефана Савелієва та накладання на нього штрафу за побиття отамана Герасима Лисенка, присланого для стягнення недоїмки з вихідців із Крилівської сотні (тобто з території Гетьманщини)[254].

Слід зазначити, що авторитет і міць судової влади відрізнялися в різні періоди історії Запорізької Січі. Зокрема, в період Нової Січі спостерігається послаблення судової влади Коша. Зросла кількість випадків зловживань владою та ігнорування або невиконання січовою старшиною своїх судових повноважень, а також невизнання козацьким загалом судових рішень старшини.

5.2. Органи і посадові особи,