Читати книгу - "Медлевінґери"

— Принеси сокиру! — звеліла Моа, проводячи пальцями по одвірку. — Надворі, біля дров.

— Ми ж не можемо… — заперечив Нісс.

Моа обернулася до нього.

— Ведур зник, — тихо мовила дівчинка. — А ще раніше —  Антак. І шлях до них веде крізь ці двері.

Нісс кивнув.

— Якщо ти просунеш лезо поміж язичком замка й одвірком, — доводила Моа, — то пошкодиться сам лише одвірок. Ведур не сердитиметься на тебе за це.

Нісс увігнав сокиру. Відчував опір дерева, але піддавалося воно легко.

Ще не підколупнувши замкового язичка, зупинився.

— Куди, Моа? — пошепки запитав він. — Куди?

— Сам давно знаєш, — відказала дівчинка. — Нагору.

З одвірка полетіли скіпки.

— Вибач, Ведуре! — прошепотів Нісс.

— Натисни на двері! — сказала Моа.

За дверима, поміж зовнішньою та внутрішньою стінами, відкрився хід. В один крок завширшки.

— Он як! — мовила Моа. І показала туди, де хід вужчав. Там видніли прочинені двері — такі низькі, що дорослий медлевінґер насилу міг би туди протиснутись. — Чи ж я не казала!

— І куди ж ведуть ці двері? — злякано запитав Нісс. — Знадвору там немає виходу!

— А це ми зараз побачимо! — запевнила Моа. — Тільки спочатку поставмо шафу на місце. Якщо ці маленькі двері ведуть туди, куди я думаю, то, звісно, Ведур аж ніяк не хотів би, щоби на них міг натрапити перший-ліпший медлевінґер.

І сам Ведур також мусив діяти подібним чином, коли робив свої вилазки через ці загадкові двері. З тильного боку шафи до неї був приточений короткий мотузок, тож діти легко притягли її, поставлену на коліщата, і затулили нею потрощений сокирою одвірок. Потім замкнули двері майстерні зсередини.

Тепер тунель був такий темний, що вони не бачили навіть своїх стіп.

— Іди ти перша! — пошепки попрохав Нісс. — Лі-феї можуть бачити в пітьмі — чи як?

От би тут їм пригодився Ведурів денносвіт! Якби ті його денносвіти діяли без довжелезного дроту, по якому надходить сила струмів…

— Дурниці! — сердито огризнулася Моа. — Мені ж до лі-феї ще так далеко, як