Читати книгу - "Ключ від чужого замка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відтак треба було шукати інший шлях переправки записів з Радянського Союзу в Штати. Самому ризикувати в такій справі не хотілося, та й коли ще він збереться поїхати додому. Тримати їх при собі також небезпечно.
Залишалася Жаннетт. Мітчел Бурроу довго придивлявся до цієї француженки і не міг розібратися до пуття: або вона високопрофесійна розвідниця, а значить, і акторка, або ж справді повний профан у тій службі, завдання якої взялася виконувати. Після роздумів Мітчел зупинився на останньому, і це теж було йому на руку. Інакше, як і всякому партнеру по бізнесу, довелося б віддавати шмат ще й цій Мельє. За умови, якщо вона не ошукає його точнісінько так, як він сам збирається обдурити Янюка. Однак він все-таки сподівався на успіх, а отже вирішив сказати Жаннетт лише про те, що вона має відвезти ці матеріали в тайнику у Францію і покласти там у будь-який банк на ім'я громадянина Сполучених Штатів Америки Мітчела Бурроу. І не більше. Навряд чи вона зрозуміє ризик, на який іде, так само, як, на думку Мітчела, досі не здогадалася, яку справу зробила і за чиїм наказом.
Зараз Мітчел сидів у своєму готельному номері й чекав на Жаннетт. Поруч нього на низенькому столику лежали три товсті теки з паперами, одержані від Янюка. Саме ці три теки мали зробити безтурботним усе подальше життя Мітчела, підвести риску під першою, гіршою його частиною: Наступна, забезпечена тими банкнотами, які ляжуть замість списаних на машинці сторінок Янюкового трактату, повинна бути, як мінімум, кращою.
Від сьогоднішньої розмови з Жаннетт залежало те, коли і як розпочнеться ця друга частина.
Мітчел один раз уже ризикнув, одержавши від Янюка матеріали не разом з листом і заявами, а раніше. Ризик був по-хлоп'ячому нерозумний, але Мітчел боявся головного — Янюк міг взагалі роздумати передавати йому документи. І це відчуття страху було дуже неприємним.
Мітчел гарячкував. На день раніше запланованого строку викликав з Криму Жаннетт — і це було теж необачно, він розумів, але вкрай напружені нерви не витримували навантаження, і він виправдовував себе тим, що коли сьогодні не віддасть матеріалів Жаннетт, то не зможе нормально відпочити перед останньою зустріччю з Янюком. Бурроу заспокоював себе ще й думкою, що виїдуть вони з Жаннетт із Запоріжжя не одного дня, як він планував раніше, а з інтервалом про всяк випадок…
Тут зателефонувала Мельє, і Мітчелові здалося, що Жаннетт не надто охоче виконала його прохання приїхати раніше.
«Певно, не накупалася в Чорному морі, — подумав він, — але з цією пташкою треба буде поводитися лагідно, спробувати не наказувати, а просити, причому перз-конати її в тому, що виконати це прохання — цілковитий дріб'язок».
… Жаннетт сама почала розмову про справи:
— То яка була причина мого нагального повернення із Криму?
— Бачте, мадемуазель Жаннетт, мені б хотілося якнайшвидше скористатися послугами вашої чудової машини. — І Мітчел вказав на стос із трьох тек, що лежали на столі, і, прагнучи закінчити прохання жартом, додав: — Мені нелегко буде тягти у валізі такий солідний вантаж!
Очі Жаннетт на мить зблиснули жорсткими вогниками, губи стиснулися і утворили одну пряму лінію. Вона вчепилася пальцями в підлокітники крісла і вичавила:
— Не надірветеся!
В одній цій фразі, яка сама-зірвалася у неї з язика, сконцентрувалося все, що мучило її ось вже протягом тижня. Чим довше вона жила в цій країні, чим більше бачила людей, розмовляла з ними, тим певніше переконувалася — вона займається брудною справою. Їхала по магістралі, лежала на пляжі, сиділа в затишних кримських кафе, відвідувала музеї, а думки не давали спокою:, яка я дурепа, що погодилася поїхати сюди не за гроші, зароблені чесно, а спокусилася на дешеву приманку. Жаннетт кляла останніми словами і Мартінсона, і Клода, і Філа, але найбільше себе, себе… І від цих думок одразу блякли колоритні барви Криму, ставало холодно і незатишно, хотілося назад, додому, хай в порожню квартиру, хай на допомогу по безробіттю, але швидше звідси, швидше.
Тому з такою радістю сприйняла виклик Бурроу до Запоріжжя. У розмовах у Парижі ніхто і ніколи не наказував їй слухатися якогось Мітчела Бурроу. У разі потреби вона може звернутися до нього, і він повинен їй допомогти. А все завдання полягало тільки в тому, щоб подзвонити йому і сказати, хоче з ним зустрітися Янюк чи ні. Та вже з перших хвилин знайомства Жаннетт відчула над собою владу Мітчела. Вона подумала і про те, що ніколи б не приїхала на дзвінок, якби виклик не відповідав її внутрішньому станові, якби їй самій не хотілося пошвидше розпрощатися з цією країною. І тому зараз, саме зараз, треба відрізати цьому нахабі Бурроу, що вона не має ні найменшого наміру підкорятися його наказам, так само як і слухати його примітивні і плескаті жарти. І тому вона повторила з притиском:
— Самі впораєтеся, мосьє Бурроу. Я не повезу через кордон ваші пакунки.
— Заспокойтесь, моя рибонько. Ви, певне, перегрілися на пекучому кримському сонці і не можете мислити тверезо.
Він говорив це з кривою усмішечкою на вустах, здавалося, рухалася тільки права половина рота:
— Давайте спробуємо разом прояснити ситуацію, згода?
І, не чекаючи відповіді, продовжив:
— У Парижі ви одержали інструкцію, згідно з якою повинні будете відвезти звідси через кордон те, що вам тут запропонують, чи не так? Як бачите, я це знаю, а отже маю право скористатися вашим автомобілем. Хоча автомобіль це не ваш, точніше, так само ваш, як і мій, а тому розпоряджатися ним ми можемо обоє. Це, так би мовити, принциповий бік справи. Щодо моральних збитків, які ви матимете, перетинаючи кордон, то їх вам відшкодують, коли ви повернетеся до Парижа, готівкою у будь-якій валюті. То скажіть тепер мені на милість, чим ви не задоволені?
— Мені не подобається тон, який ви собі дозволяєте в розмові зі мною. — Жаннетт почала закипати. — Мені не подобається те, що ви перебрали на себе право
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від чужого замка», після закриття браузера.