Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

— А вам?

— Що — мені? — Жаннетт не сподівалася такого контрзапитання і тому в першу мить трохи розгубилася.

— Я питаю, чи вам все зрозуміло? Хто ви? Яким чином потрапили сюди? Чим займаєтеся? Почнемо, приміром, з останнього запитання. Ви привезли Янюку біблію, але не один чи два примірники, а, як це називається, в товарній кількості. Їх та іншу релігійну літературу ви ховали в тайнику і жодного слова не сказали про них в митній декларації. Все це за радянськими законами може бути кваліфіковане як контрабанда.

— Але про книги ніхто не знає, — спробувала було захиститися Жаннетт.

— Як ніхто? А Янюк? А я? Я ж про це добре знаю…

— І ви… — несподіваний здогад промайнув блискавкою, — ви…

— І ніхто не гарантований від того, що про це не дізнаються, як тут заведено казати, компетентні органи. І тоді постане питання: хто дав вам гроші на поїздку, обладнав автомобіль. І не сподівайтеся, що їх задовольнить ваша розповідь про «Слов'янську місію». Не турбуйтеся, вони добре знають, хто стоїть у «слов'ян» за спиною.

— Але ж це підло з вашого боку!

— Ви, певне, давно не були в цирку, моя люба, і забули, що коли якийсь з дресированих тигрів виходить з покори, то його б'ють нагаєм доти, доки він не посумирнішає. А при потребі пускають у хід І дійовіші, ніж батіг, засоби впливу. І хоча у нас тут не цирк, однак затямте: ви включилися в чоловічу гру, і нам з вами не до сантиментів. Ваш непослух ламає мої плани, а міняти їх я не звик. Відмовляючись везти пакет, ви чините зі мною підступно і підло. Отже, деяка моя непорядність стосовно вас — це лише зворотна реакція.

Жаннетт сиділа мовчки, здавалося, вона починала щось розуміти: і хто послав її сюди, і свою роль у цій справі, і реальну можливість провалу.

Раптом вона наче струсила з себе дрімоту — нічого вам заввиграшки не вдасться, мосьє.

— Мітчел, ви майже переконали мене в тому, що можете вчинити зі мною все, що завгодно. Це підло. Але я примиряюся з підлістю. Однак застерігаю: як тільки загроза нависне наді мною, тої самої миті КДБ знатиме і про вашу діяльність. Коли вже мені доведеться сідати до в'язниці, то ми це, не сумнівайтеся, зробимо, разом.

Жаннетт подивилася на Мітчела, але той жодним порухом і вигляду не подав, що атака її зачепила його за живе. Навпаки, він недбало простяг ноги, напівлежачи в кріслі, і промовив, наче давав урок нездарній учениці:

— У всіх ваших міркуваннях, моя люба, криється одна принципова помилка: ви намагаєтеся шантажувати мене, не маючи при цьому жодних аргументів. Ну, поміркуйте самі, адже не я віз у своїй машині контрабанду. Я приїхав на Україну, маючи на цю поїздку дозвіл властей. Я журналіст, і використав свій офіційний статус для зустрічей із людьми, які мене цікавлять. Помітьте, на відміну од вас — вам нічим пояснити свою зустріч з нашим шановним Петром Григоровичем. Але…

Мітчел раптом відчув, що подальше нагнітання атмосфери може спричинити некерований вибух, і тоді він втратить можливість робити серйозні прогнози щодо поведінки мадемуазель Мельє. Тим більше, що її мало було просто залякати, треба було за всяку ціну змусити виконати його вказівку. Адже де гарантія, що вона візьме документи і не викине їх у найближчу запорізьку урну. Тут справді треба було змінити тон і залагодити справу полюбовно.

— Але, — продовжив Мітчел, — ми ж не збираємося з вами сваритися, чи не так? І коли ви не хочете братися провозити кілька аркушів через кордон, то й не треба, я не наполягаю.

Жаннетт подивилася на нього здивовано.

— Але, можливо, ви зголосилися б зробити мені невеличку послугу — відвезти їх всього-на-всього до Києва? Згода?

Войовничість Жаннетт потроху розвіялась. Вона зрозуміла, що від цього покидька можна чекати чого завгодно, і не лише у Радянському Союзі, а й там, у Парижі, вони зможуть знайти її, — у них довгі руки. Тому нову пропозицію вона сприйняла внутрішньо готова підписати перемир'я. Тим більше що умови були для неї вигідними — пакет треба провезти лише кілька сот кілометрів — не будуть же шукати тайник у машині просто на трасі. Тут можна бути спокійною на сто відсотків.

— Тільки це буде останнє ваше прохання до мене, — мов відрізала Жаннетт.

— Передостаннє. Я ще попрошу передати нашому другові в Києві кілька слів і ось цю банкноту. — Мітчел витяг з портмоне стодоларовий папірець. — А на словах передайте вітання від містера — спробуйте запам'ятати — Джеймса Мілна і прохання потримати деякий час оці нотатки вдома — я спробую їх забрати в нього найближчим часом. Прізвище друга в Києві — Валерій Ришко.

Мітчел назвав адресу. Її передали в Москву разом з детальними інструкціями щодо операції і дозволом використати, коли в цьому виникне потреба. Така потреба нині виникла — не для справи, для Бурроу. З того, що цей Ришко ще не завербований розвідкою, Мітчел зробив висновок, що в нього немає й прямих виходів на Ленглі. Це цілком влаштовувало Мітчела. Стодоларова купюра мала стати найкращим рекомендаційним листом до незнайомого йому Валерія.

Поява Меркса сплутала Юркіну всю картину, що Вже починала потроху вимальовуватися. Саша Жигалін, звичайно ж, молодець, зумів дізнатися, чим так активно займається Янюк, обходячи своїх одновірців од хати до хати: збирає заяви на виїзд із Радянського Союзу і дає підписати лист, адресований в Афіни. І хоча багато чого залишалося нез'ясованим, дещо нарешті стало на свої місця: це диверсія, детально розроблена і спланована. Невідомими, зокрема, залишалися причини такої активності Янюка, але зараз досить було самого факту. Вплив Янюка в громаді був сильним, і під листом набралося чимало підписів, і заяв було близько сорока.