Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ключ від чужого замка 📚 - Українською

Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ключ від чужого замка" автора Віктор Васильович Тимченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 55
Перейти на сторінку:

Заяви, очевидно, будуть передані у місцеві офіційні органи, але не виключено, що їх разом з листом візьме з собою Бурроу, аби запустити в обіг одразу на найвищому рівні.

Можливо, лист забере Жаннетт, хоча навряд чи вони ризикуватимуть провозити його таким чином через кордон — краще використати інші канали. Але коли вони так поспішають, то цілком можливо, що сам лист повезе до Москви Бурроу, а його фотокопію з усіма підписаній — Жаннетт. Втрата копії, котру можуть вилучити на. кордоні, нічим їм не загрожує, в будь-який час вони зможуть дістати з кишені оригінал.

Одне питання, щоправда, ніяк не піддавалося якомусь більш-менш логічному аналізові, — що за згорток передав Бурроу Янюк? Це не заяви і не лист: по-перше, надто великий пакунок за обсягом, по-друге, збирати заяви на виїзд і підписи під листом душпастир ще не закінчив, а передавати їх частинами не було рації, по-третє, якби у, «журналіста» вже були на руках усі: ці документи, то якого. біса йому досі ошиватися в Запоріжжі? А от ні — сидить, чекає. Чого? Можливо, у цих двох громадян з'явився ще один спільний інтерес і Янюк виконував ще одне завдання Бурроу? Але яке саме?. Та й навряд, щоб з такою серйозною акцією, як торпедування афінської зустрічі, затівалося ще щось. Хоча, з іншого боку, якщо припустити давнє знайомство Мітчела з Янюком, а «журналіст» працює на розвідку, то передача Янюка може мати аж надто серйозні наслідки.

Юркін ще і ще раз повертався до загадкової для нього постаті Янюка, вже вкотре перечитував біографію пресвітера п'ятидесятників і ніяк не міг віднайти жодної зачіпки — де, коли, за яких обставин міг він потрапити в поле зору західних спецслужб?

Біографія Янюка відповідей на ці запитання не давала. Виходить, треба шукати далі.

Звичайно, те, чим зараз займається Янюк, — все це підпадало під відповідні статті Кримінального кодексу. Але випадок був якраз з того розряду, коли кожен крок треба обдумувати тричі, аби не припуститися бодай найменшої помилки.

І тут, у цій багатоходовій шаховій комбінації, коли розв'язання «етюду», здається, почало визрівати, саме в цей час з'являється якийсь Меркс, ніким досі не помічений, ніким — принаймні з їхнього боку — не врахований у грі.

І знову Юркін вийшов на зв'язок з Чуйком. Підполковник, видно, довго розпалював за звичкою сигарету, а потім промовив:

— Та-ак, ситуація… Можеш не сумніватися, що послання в Афіни вже лежить у Бурроу в кишені, навіть більше того, це ідея, мабуть, кореспондента і його шефів, вони самі той лист і написали. — Чуйко зробив невеличку паузу. — Я радився з товаришами з Міністерства закордонних справ, вони кажуть, що в Афінах вже відчули перші удари, пов'язані зі смертю Сіренка. Преса пише, у американців є серйозні аргументи проти нас. Але, гадаю, вони поспішили, і ці аргументи ще сьогодні пишуться Янюковою рукою. Відтак для вас головною повинна бути зараз пильність і ще раз пильність, аби ці документи не прослизнули повз нашу увагу. До Янюка поставтеся обережно: здається мені, він хитрий лис, в усякому разі, розумніший і хитріший, ніж прикидається. Та… не занепадай духом, Ігоре Костянтиновичу.

Значить, сиди і чекай. А чого чекати? Треба щось робити, діяти!

Задзеленчав телефон. У трубці пролунав голос чергового по бюро перепусток.

— Товаришу майор, тут один іноземець хоче зустрітися з кимось, з ким — йому байдуже. Я говорив з черговим по управлінню, він сказав, щоб я обов'язково порадився з вами. Прізвище? Меркс, Ніколаус Меркс, громадянин ФРН.

— Нехай зачекає у приймальні. Я зараз вийду.


33

«Управління КДБ УРСР

по Запорізькій області.


На ваше прохання перевірено службу в лавах Радянської Армії рядового Янюка Петра Григоровича, 1912 року народження.

Янюка П. Г. на дійсну військову службу було призвано 17 березня 1943 року Читинським міським військовим комісаріатом. Воював у складі 5-ї гвардійської армії. Загинув 6 травня 1945 року під час Берлінської операції. Похований на кладовищі міста Різа (нині НДР).

Дані з особової справи Янюка П. Г. архівними матеріалами не підтверджуються.

Центральний архів Радянської Армії».


34

… Навпроти Юркіна сидів чоловік років сімдесяти, але чисте обличчя, підтягнутість робили його на вигляд молодшим. Зайшовши, він простягнув руку для привітання, і Юркін міцно потиснув її. Видно» починати розмову Мерксові було важко, то ЛІ Юркін посунув до нього попільничку, запропонував сигарету.

— Я слухаю вас.

Меркс затягся димом, закашлявся і тут же облишив сигарету — по всьому, він не палив.

— Мене звуть Ніколаус Меркс, я громадянин Федеративної Німеччини, за фахом столяр, хоча давно вже не працюю. Я давно збирався приїхати сюди, я маю на увазі Радянський Союз, але то робота, то домашні клопоти довго не відпускали. Минулого року в мене померла дружина, отже, тепер сам — можу їздити куди заманеться. І замовив путівку на Україну, в Запоріжжя. Можливо, вас цікавить, чому я так рвався в Запоріжжя? Я скажу. Під час війни я сидів у концентраційному таборі Бухенвальд, це недалеко од Веймара… Я сказав, що я сидів там під час війни, — це не зовсім точно: мене посадили в 1937-му, за два роки до того, як Гітлер напав на Польщу. Я не був комуністом, я не був червоним, але щоб потрапити в Бухенвальд, не обов'язково було бути червоним. Мені не подобався нацизм, і мене схопили в тридцять сьомому, а вирвався я з табору в квітні сорок п'ятого — ми організували там повстання, я був членом інтернаціонального комітету, у нас була зброя, мало зброї, але вона в нас була, ми вирвалися з бараків і почали стріляти по вартових на вишках, а в них кулемети… Вони косили нас чергами, але на зміну тим, хто падав, приходили нові й нові. Знаєте, тоді в нас не було іншого виходу. Зараз кажуть, що це було прагнення свободи, можливо, що й так.

1 ... 45 46 47 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від чужого замка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключ від чужого замка"