Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старосвітські батюшки та матушки" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 94
Перейти на сторінку:
та ну­ди­лись. Ба­ла­бу­ха не вер­тав­ся. Отець Мельхи­се­дек не втерпів, од­хи­лив двері в кімна­ту й гук­нув: "Доб­рий день то­му, хто в цьому до­му!"

Олеся ки­ну­лась і впус­ти­ла книж­ку. Для неї зда­ло­ся, що Мельхи­се­дек ки­нув на неї ра­ка­ми; во­на аж зат­ру­си­лась.


Мельхиседек вглядів, що бла­го­чин­на ле­жить на ліжку, й не посмів далі од­чи­ня­ти две­рей; він при­чи­нив двері, а Оле­ся знов взя­ла "Вол­шеб­ни­цю Рагі-Муїну" й по­ча­ла чи­та­ти.


"Коли нап­ро­сив гос­тей, то не­хай сам панькається ко­ло їх, а я не вста­ну", - ду­ма­ла Оле­ся.


- Лежить на ліжку та од­по­чи­ває, - тихісінько ска­зав отець Мельхи­се­дек ма­туш­кам. - Цссс… бо бла­го­чин­на книж­ку чи­тає.


Тим ча­сом сту­дент поз­би­рав по за­ме­тах па­нотців і привіз до гос­по­ди. Ба­ла­бу­ха з Про­ко­по­ви­чем увійшли в світли­цю. Гос­по­дар був те­пе­реч­ки до­ма, - і всі гості од­ра­зу наб­ра­лись сміли­вості. В світлиці підняв­ся гомін та регіт; навіть Гер­ку­ле­со­ва довб­ня й пан­ни з ко­ти­ка­ми вже нічо­го не мог­ли вдіяти.


Балабуха увійшов в кімна­ту. Оле­ся страш­но по­ди­ви­лась на йо­го й знов вту­пи­ла очі в книж­ку.


- Вставай, сер­це, та вітай гос­тей! - ти­хо ска­зав Ба­ла­бу­ха, не­на­че об­ви­ну­ва­че­ний в яко­мусь прос­тупстві.


Олеся знов лип­ну­ла на йо­го очи­ма, ще глиб­ше вту­пи­ла очі в "Вол­шеб­ни­цю".


- Вставай-бо, вста­вай! Годі ка­ча­тись, - тре­ба гос­тям по­да­ти чай та за­кус­ку, - про­сив Ба­ла­бу­ха.


- Коли нап­ро­сив гос­тей, то панькай­ся з ни­ми сам, бо я не вий­ду до тих наміток та пла­хот.


- Одначе їзди­ла до наміток та пла­хот горшків їсти, - тре­ба й наміток віта­ти та час­ту­ва­ти, - ска­зав Ба­ла­бу­ха.


"Потривай же ти, са­ра­но! Я те­бе швид­ко вип­ро­вод­жу з ха­ти",- по­ду­ма­ла Оле­ся й зітхну­ла, зга­дав­ши за Бон­ковсько­го.


Поки во­на вста­ла, най­мич­ка по­да­ла са­мо­вар. Ба­ла­бу­ха по­на­ли­вав ста­ка­ни й звелів най­мичці ви­нес­ти гос­тям. Прокіп побіг на місто й на­ку­пив по­за­торішніх буб­ликів, черст­вих та цуп­ких, як ужев­ка.


Олеся хап­ком при­че­са­ла го­ло­ву, і як бу­ла в бу­ден­но­му по­га­ненько­му уб­ранні, так і вий­шла до гос­тей.


Матушки в намітках, в синіх жу­па­нах по­важ­но й якось сум­но сиділи ряд­ком попід стіна­ми, не­на­че по­важні дип­ло­ма­ти на конг­ресі. Оле­ся привіта­лась до всіх ду­же бай­дуж­но й нед­бай­ли­во й сіла ко­ло сто­ла; во­на роз­да­ла всім чай і мов­ча­ла. Ма­туш­ки по­куш­ту­ва­ли буб­ликів і тро­хи зубів не по­ла­ма­ли. Го­лодні ба­тюш­ки тро­щи­ли їх, аж в зу­бах хру­ща­ло.


Розмова не клеїлась. Усі мов­ча­ли. Оле­ся сиділа, спер­шись на стіл, і кис­ло ди­ви­лась на Гер­ку­ле­са на стіні. Ви­пи­ли чай. Ки­ли­на ви­нес­ла пляш­ку з горілкою та чар­ки, а на тарілці - черст­во­го житнього хліба. Гості ви­пи­ли по чарці, по­жу­ва­ли чор­но­го хліба й зас­му­ти­лись. Оле­ся мов­ча­ла й не до­торк­ну­лась до хліба. Нас­та­вав сум­ний вечір. Гості бу­ли сумні, гос­по­дарі сумні. В хаті всі за­мовк­ли. Ста­ло так ти­хо, не­на­че ніко­го в хаті не бу­ло. Ніхто не підда­вав ве­се­лощів та жартів, а тим ча­сом усі по­чу­ва­ли, що гульня не скінчи­лась: усім ще хотілось гу­ля­ти, - всі по­ба­чи­ли, що гульню ніби згу­би­ли десь на шля­ху ра­зом з бла­го­чин­ним. Як тільки Оле­ся вий­шла з ха­ти, всі по­ча­ли ра­ди­тись, ку­ди їха­ти. Па­рафія от­ця Мельхи­се­де­ка те­пер бу­ла най­ближ­че. Він зап­ро­сив усіх до се­бе. Гості зня­лись і виїха­ли з дво­ру. Ні гос­по­дар, ні гос­по­ди­ня їх і не дер­жа­ли.


- Ой сест­ри­це, я зу­ба зла­ма­ла буб­ли­ком, - хва­ли­лась Мар­та сусіді.


- А я тро­хи не вда­ви­лась черст­вим хлібом. Чи во­на пак так вітає й сво­го Бон­ковсько­го? - спи­та­ла сусіда.


- Еге! Як­раз так! Во­на Бон­ковсько­му сма­жить по­ро­ся­та в вільша­ницьких по­ро­сят­ни­ках, - ска­за­ла Мар­та.


- Тільки тро­хи пе­рес­ма­жує, - обізва­лась сусіда, - але нічо­го те: у Бон­ковсько­го зу­би добрі, - не по­ла­має.


Увесь поїзд поїхав до от­ця Мельхи­се­де­ка. Мельхи­се­дек з жінкою побігли сан­ка­ми упе­ред, щоб зго­ту­ва­ти по­лу­день для го­лод­них гос­тей. Гості но­чу­ва­ли, гу­ля­ли цілий день, але впев­ни­лись, що вво­лю не на­гу­ля­лись. Знов пос­та­но­ви­ли всім їха­ти до Про­ко­по­ви­ча в Чай­ки й тільки в Чай­ках вже впев­ни­лись, що на­гу­ля­лись, скільки бу­ло тре­ба, - дос­хо­чу. З Чай­ок всі роз'їха­лись до гос­по­ди й роз­нес­ли по око­лиці, як бла­го­чин­на віта­ла гос­тей, ле­жа­чи з книж­кою в пос­телі.





7



Господарство в Ба­ла­бу­хи ве­ло­ся по­га­но; Ба­ла­бу­ха не лю­бив піклу­ва­тись ним, бо не був пок­лад­ний чо­ловік. Він більш за все лю­бив чи­та­ти книж­ки, ле­жа­чи в кімнаті. Па­рафіяни не хотіли пос­лу­ха­ти та по­ма­га­ти йо­му, не хотіли ні ора­ти, ні жа­ти, тільки по давньому ук­раїнсько­му зви­чаю зби­ра­ли сіно то­ло­кою. Ба­ла­бу­ха не лю­бив навіть їзди­ти на по­ле й зда­вавсь на най­митів та на робітників.


Настав га­ря­чий час - по­ча­ли­ся жни­ва. На полі тре­ба бу­ло ха­зяй­сько­го ока, а ха­зяй­ське око не лю­би­ло заг­ля­да­ти на по­ле та хоч по­ди­ви­тись на ро­бо­ту.


- Чом та­ки пак, Мар­ку Пав­ло­ви­чу, ніко­ли не поїдеш на по­ле по­ди­ви­тись, що там роб­лять най­ми­ти та най­мич­ки? - го­во­ри­ла Оле­ся. - Во­ни й до­ма все од­ми­ку­ють од ро­бо­ти, а в полі - й потім.


- Коли не хо­четься: я та­ке ле­да­що. Поїдь ти та по­ди­вись та й мені ска­жеш.


- От ви­га­дав! Я не так по­ве­де­на, щоб на по­ле їзди­ти.


- Адже ж другі ма­туш­ки їздять. Он по­ди­ви­ся, як пра­цює Онисія Сте­панівна: са­ма на по­ле їздить, са­ма ва­рить їсти ко­са­рям, са­ма пря­де.


- А ти хо­чеш, щоб і я ва­ри­ла їсти на полі, підти­кав­ши по­ли, як ва­рить Мос­са­ковська? Ну, цього од ме­не не діждеш. Хіба бу­де гар­но, як твоя жінка за­па­литься та зас­ма­литься, як ци­ган­ка? Поїдь ли­шень сам, не лінуй­ся, - тобі тільки б з книж­кою в ру­ках ле­жа­ти, та й годі.


- А тобі тільки б з Бон­ковським базіка­ти. Ти мені ні в чо­му не по­ма­гаєш, ти ні до чо­го не здат­на, в гос­по­дарській справі не досвідна.


- Знов за­хо­див­ся! Мо­же, знов оце не бу­деш три дні го­во­ри­ти. Вдя­гай­ся, леж­ню, та їдь у по­ле. Он най­ми­ти лаш­ту­ють во­зи, щоб во­зи­ти пше­ни­цю: не поїдеш, то по­ба­чиш, скільки-то раз во­ни за день вер­нуться з по­ля з сно­па­ми.


Наймити й справді лаш­ту­ва­ли во­зи. Але як ба­тюш­ка спав тро­хи не до обіду, а ма­туш­ка до півдня, то най­ми­ти веш­та­лись по дворі, од­ми­ку­ва­ли од ро­бо­ти, все для­лись дур­нич­ки, а во­ли дурнісінько сто­яли в за­го­роді.


Виславши най­митів з дво­ру, Ба­ла­бу­ха звелів зап­ря­га­ти коні в по­воз­ку і, по­обідав­ши, опівдні поїхав на по­ле.


На полі ро­бо­та йшла, як мок­ре го­рить. Женців вий­шло ма­ло. Пе­рес­тиг­ла пше­ни­ця си­па­лась. Вже поспів овес, поспів і ячмінь. На по­ле вий­шов один ко­сар Прокіп.


Балабуха виїхав на по­ле й вглядів по­рожні во­зи. Вип­ря­жені во­ли пас­лись у пше­ниці; най­ми­ти спа­ли під во­зом. Прокіп прой­шов руч­ку на вівсі й, не роз­би­ра­ючи, що то він ко­сить, і роз­ма­хав­шись, ма­хав та ма­хав граб­ка­ми, до­ки

1 ... 43 44 45 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"