Читати книгу - "На межі бажання, Адалін Черно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аня
— Доброго ранку, — Руслан обіймає мене зі спини й шепоче слова в самісіньке вухо.
Я ж готова померти від сорому, згадуючи про те, що сталося вчора, особливо зважаючи на той факт, що ми лежимо в ліжку, щільно притиснуті одне до одного. На мені шортики, які практично нічого не приховують, а Руслан, судячи з того, що його торс щільно притиснутий до моєї спини, в самих трусах.
Я хочу вдати, що ще сплю, але моє гучне серцебиття виказує мене з головою. Але що говорити? Побажати доброго ранку, а в іншому поводитися як ніде нічого? Але ж ми прокинулися в одному ліжку, а найгірше те, що я сама запропонувала йому залишитися, абсолютно не думаючи, як це виглядає збоку. А це майже заклик, згода на спільно проведену ніч, яким він не скористався.
— Коли ти мовчиш, я починаю шукати слова для переконування, — з усмішкою, якої я не бачу, але відчуваю шкірою, вимовляє Руслан.
— Я не знаю, що сказати, — відповідаю чесно, вирішивши бути такою, якою я є насправді.
Нерішучою та невпевненою в собі, нервовою, тому що поруч хлопець, якого я ледь знаю, і слабкою, тому що вчора не змогла протистояти його чарам.
— Можеш мовчати, тільки повернися, щоб я міг поцілувати тебе.
Від здивування широко розплющую очі й розтягую рот в усмішці, тому що Руслан каже це так просто, ніби ми вже давно разом і нас пов’язує не один рік стосунків. Такою він мене й застукує: по-дурному усміхненою й з очима, які світяться.
— Розлука з ним явно йде тобі на користь, — констатує факт Руслан, нависаючи зверху. — Ти стала іншою, Аню.
Я не запитую, якою саме, тому що й сама це відчуваю. І нехай я ще тремчу, зачувши звук дверей, які відчиняються, нехай нервую, коли Руслан злиться, але я безумовно почуваюся інакше. Не те щоб щасливою, але я більше не тремчу від самого вигляду чоловіка напідпитку. Я більше не мушу підкорятися й готувати, боячись, що якщо я раптом вчиню інакше, на мене чекатиме розправа. Моє життя змінилося в одну мить, перетворившись у тихе та розмірене, у спокійне та вільне, хоча я й усвідомлюю, що розлучення з Ванею в мене ще попереду.
— Дякую тобі, Руслане, — кажу я і трохи відхиляюся, коли хлопець лягає поруч. Я все ще ніяковію від його близькості, але намагаюся не показувати цього.
Хочу встати, щоб вмитися, але Руслан обхоплює мене за талію і тягне до себе, змушуючи лягти на його ноги. Я лише встигаю схопитися за його руки, коли опиняюся перекинутою на спину. Руслан дивиться на мене зверху вниз, мої руки обхоплюють його плечі, а очі знаходять його погляд. Цього цілком достатньо, щоб завмерти, не рухаючись, як і для того, щоб мозок зовсім перестав щось розуміти.
Карі очі дивляться з неприхованим бажанням, пухкі губи трохи прочинені, а сильні руки повільно досліджують моє тіло. Я помічаю, як смикається кадик на його шиї, коли Руслан намацує оголені груди під топом. Він нервово ковтає та випускає струмінь важкого дихання крізь зуби. З моїх губ зривається стогін, тому що в спогадах усе ще жива картина того, як він доводить мене до оргазму, як я дозволяю йому торкатися найпотаємнішого місця й хапаю ротом повітря від збудження, яке раптом налинуло.
Повільно й неквапливо Руслан схиляється наді мною, зупиняється в кількох сантиметрах від обличчя й ніби чекає дозволу. Я не відштовхую його, хоча десь глибоко всередині буквально виє сирена з червоною кнопкою й написом на ній «Не можна». Я знаю, що наш зв’язок неможливий, і не лише тому що він мій студент. З інституту я звільняюся і, швидше за все, поїду до іншого міста. Або поїду трохи згодом, коли з’явиться така можливість. Просто Руслан він… він інший. Веселий, яскравий і помітний, на нього дівчата озираються, варто йому пройти повз, а я…
Сіра мишка, скромниця й відмінниця. Моя доля — вчительський стіл і опущений у підлогу погляд, а не останні ряди й втомлені від знань погляди. Він молодший від мене на кілька років, у нього не було серйозних стосунків, а я встигла побувати в шлюбі, ми занадто різні, щоб бути разом, але зараз я жадібно й відчайдушно хапаюся за ті короткі миті, які люб’язно дає нам доля.
Руслан цілує мене. Ніжно, ледь відчутно торкається своїми губами моїх, проводить по них язиком та проштовхує його глибше, сплітаючи з моїм. Вигинаюся, коли Руслан затискає сосок між пальцями й трохи відпускає, стискаючи знову.
Не знаю, як ми опиняємося в горизонтальному положенні, як я опиняюся притиснутою до ліжка сильним тілом, але зараз я, виявляється, зовсім не проти. Моє тіло вкривається сиротами від впевнених рухів Руслана. Між ніг стає мокро настільки, що, я впевнена, шорти вже промокли наскрізь.
Руслан робить поштовх стегнами, і я відчуваю, як у низ живота втискається його пружний стояк. Зовсім недоречно згадую, як учора залишила його без оргазму. Він довів мене до стану, коли я не могла навіть самостійно дійти до ліжка, а я просто заснула. Стає соромно, хоча я повинна думати зовсім про інше. Про те, що наші дії неправильні, що я просто не готова до нових стосунків, тому що ще не закінчила старі. Та я пішла від попередніх усього кілька днів тому, але вже з хіттю кидаюся на іншого.
На того, хто пробуджує дику гаму почуттів, хто змушує моє тіло тремтіти та жадати більшого, хто витискає з мене залишки розуму і змушує не думати, а відчувати. Мені здається, що Руслан якимось внутрішнім чуттям розуміє мій стан, тому що він різко відштовхується й нависає наді мною на витягнутих руках.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На межі бажання, Адалін Черно», після закриття браузера.