Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Зараз дізнаємося.

Секунду-другу він прислухався, а потім хмикнув.

— Muse.

— Тобі не подобається? — спитала я, зніяковівши за свій музичний смак.

Його губи склалися у формі літери «о» і він замотав головою.

— Навпаки, подобається, просто назва гурту. Ти ж теж муза.

У навушниках Меттью Белламі заспівав: «Ти можеш слідувати за мною, і я не покину тебе», а ми в цей момент замовкли і з усмішками подивилися один на одного. Я побачила, як погляд хлопця впав на мій хвіст, що лежав на лівому плечі. Чомусь це трохи збентежило мене, а потім я зрозуміла, чому. Брюнет раптом потягнувся рукою до моєї потилиці і стягнув гумку з волосся, від чого ті розсипалися по спині.

— Вони так гарно виблискують на сонці, мов золото, — промовив хлопець, провівши рукою по моїх локонах. — Начебто притягують сонячне проміння до себе, а потім ховають між пасмами.

— Дякую, — пробурмотіла я, а моє обличчя почало приходити у вже звичний поряд із ним збентежений стан. — Це мій природний колір, хоч у молодших класах я була майже білявкою.

Ну от навіщо я це сказала? Потрібно було зібратися, а як це зробити я не знала!

Я знову потупилася вниз, розглядаючи напрочуд гарний плеєр у руках.

— Мій колір волосся не змінювався від народження.

Подивившись спідлоба на хлопця, я побачила, як він стискає губи, стримуючи усмішку.

— Серйозно? А я думала, брюнетами стають із віком, а до цього можуть хоч рудими бути.

Після моїх слів незнайомець таки не витримав і пирснув зі сміху. Та що там, я й сама засміялася. Тієї миті я зловила себе на думці, що мені подобалося чути його сміх. Подобалося, що він завжди усміхається. Що його темно-карі очі, густо обрамлені чорними віями, постійно сяють. Щоразу, коли я бачила та чула це, зачаровувалася все сильніше. До того ж хлопець був гарний.

«Напевно, у нього купа шанувальниць», — подумала я, а потім посварила себе за цю думку.

Мене не мало це хвилювати. Більше того, мені не слідувало ось так ось сидіти і витріщатися на хлопця, чиє ім'я я не знала, причому з власної вини. В уяві я ляпнула себе по лобі, а в реальності додала гучність на плеєрі і витягла навушники, щоб було зручніше слухати разом. А ще у такий спосіб я вигравала трохи простору.

Намагаючись не дивитися на хлопця, я розтяглася на покривалі й поклала руки під голову. Був обід, тому сонце знаходилося досить високо, щоб засліплювати. У районі стегон я намацала окуляри і відразу їх одягла. Але я не встигла навіть подумки похвалити себе за те, що взяла їх.

— Тобі личать, — з усмішкою озвався хлопець.

— Що?

— Мої окуляри, — він посунув головою в мій бік. — Тобі личать.

Я різко піднялася й мало не зірвала їх із себе.

— Ой, вибач, — заторохтіла я. — Просто зазвичай я скрізь беру їх із собою. Ось і подумала…

— Не вибачайся, — перебив мене хлопець. — Тобі в них краще, ніж мені. І тебе сліпить сонце.

Він узяв із моїх рук окуляри та надів на мене. Потім усміхнувся. Знову. І подивився на мене. Знову. А я ж почервоніла. Знову. Мабуть, на цьому пляжі я могла згоріти не від сонця, а від сорому, бо поряд із цим хлопцем було надто багато «знову».

— А якій музиці ти віддаєш перевагу? — спитав він, змінюючи тему.

— Залежить від настрою.

Насправді я дійсно слухала зовсім різну музику починаючи з класики, просто обожнюючи твори Чайковського та Дебюссі, закінчуючи хард-роком і металом, божеволіючи від виконання Роберта Каммінгса.

— А який улюблений гурт? — не вгавав хлопець.

— А в тебе? — скинувши брову, спитала я.

Брюнет з усмішкою хмикнув і схилив голову набік.

— Відповідаєш питанням на питання? Я перший запитав.

— А я друга, — відбила я, повторивши його реакцію.

Незнайомець відпустив легкий смішок, але, знизавши плечима, все ж таки здався.

— Фактично однієї улюбленої немає, але віддаю перевагу року всіх стилів і напрямків. Навскидку, що найчастіше слухаю з класики — це AC/DC, Deep Purple, Pink Floyd, Ozzy Osbourne, а з сучасного — Muse, Rob Zombie, навіть The Pretty Reckless. Але, як ти сказала, все залежить від настрою.

По-перше, мені сподобалися його музичні уподобання. А по-друге, і це головне — здивували, адже я слухала все перераховане. У збіги я ніколи не вірила, тож вирішила перевірити незнайомця.

— Гаразд, Muse ти назвав, тому що в мене почув, так що не рахується. Решту я теж знаю й обожнюю. Але мене цікавить, чому ти сказав: «Навіть The Pretty Reckless»? Із ними щось не так? І яка ж їхня пісня твоя улюблена?

— Насправді у вокалістки голос набагато приємніший, коли вона не переграє. Але це лише моя особиста думка. — Брюнет знизав плечима й куточок його губ смішно смикнувся. — А улюблена пісня, мабуть, «Make me wanna die».

Схоже, мені слід було починати вірити в збіги.