Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Edith Piaf — La Vie En Rose

Включивши на грамофоні платівку з піснями Edith Piaf, я підійшла до бару й налила собі келих білого вина. Цей день здавався водночас щасливим та неймовірно сумним. У серці була туга, адже я мала попрощатися з частиною себе, яка багато років зігрівала душу, що дорослішала. Але на обличчі все ж таки грала легка усмішка від усвідомлення, що мене розуміють, читають і навіть чекають продовження. Повільно я підійшла до письмового столу й сіла в таке звичне крісло. Друкарська машинка з чистим аркушем ніби звали надрукувати останній лист, щоб нарешті закінчити історію завдовжки десять років. Заплющивши очі, я зробила невеликий ковток і насолодилася моментом, який розуміють, мабуть, лише письменники. Ніжний трепет у серці, у кінчиках пальців поколювання, а в голові легке запаморочення…

— Це тільки завдяки вам, — прошепотіла я, розплющивши очі і відставивши келих.

Я підсунула друкарську машинуй пальці самі почали відбивати потрібні літери, передаючи все те, що відчуваю й так хочу сказати.

Мої неймовірні романтики!

Багато років тому, а якщо бути точною, то близько десяти, я й уявити не могла, що перша частина історії моєї вісімки буде написана. Якщо хтось не знає, я почала писати, будучи ще студенткою, але закинула всю цю справу, повернувшись до письменництва лише у вересні 2019 року. Перша назва книги була іншою — «Alazone». Не питайте чому, я й сама гадки не маю! Але всі ці роки історія та образи жили зі мною, намагаючись вирватися на сторінки Ворда.

За збігом обставин або за бажанням долі, хто знає, під час чергового перегляду серіалу «Коломбо», у браузері як контекстна реклама замиготів постер фільму «Після». Я ж дівчина, тому Google у допомогу й після відкриття посилання на фільм, який мене зацікавив своїм постером, я дісталася сторінки автора книги, за якою знято фільм, — Анни Тодд, де і прочитала про початок її письменницької творчості. Власне, там і було посилання на Wattpad, на яке я натиснула, не замислюючись.

З того дня я зареєструвалася на помаранчевій платформі, а через тиждень почала публікувати свою історію. Перші вісім розділів пережили стільки жорсткої критики, що я опускала руки та місяцями не писала. Але! Минув не один рік, книга набрала не один десяток тисяч прочитань і я взялася за гарну редактуру, а заоно «перебралася» на нову платформу. Завдяки цьому ви отримали змогу прочитати оновлену, українську версію моєї самої першої книги. Гадаю, ви добряче здивувалися, коли зрозуміли, що натрапили на серію. Чесно кажучи, я й сама у 2019 році уявлення не мала, що історія цієї вісімки аж така об’ємна! Але зараз не про це!

Кожному, хто чекав на вихід нових глав, хто писав мені, ставив зірочки, підписувався… Усім, хто зараз читає ці слова, усім — найщиріше дякую. Без вас немає мене! Без вас не було б цієї історії й не було б продовження. Ось так ми з вами й дісталися важливого питання: «А продовження буде?» Так, мої любі романтики, буде! Ба більше, воно написане. Але ми з вами розуміємо, що будь-який текст має пройти вичитку, коректуру та редактуру. Простіше кажучи, мені ще треба попрацювати, перш ніж випускати у світ продовження.

Сподіваюся, що моя вісімка залишила слід у ваших серцях, подарувала купу емоцій та дала можливість побачити історію як справжній книжковий серіал. У цій частині з вами «говорили»: Джейкоб, Еріка, Моллі та Джон, оповідання велося від їхніх імен. У другій книзі на вас чекають зміни! Спойлер: русявий хлопець відійде на задній план, зате з’явиться один блондинчик!

Якось я затягнула своє коротке звернення.

Велика подяка кожному, хто читає мене. Знайте, ви назавжди у великому серці поки що маленького автора! Я не прощаюся, адже ми скоро знову поринемо з вами в нитки долі веселої вісімки.

Чмоки в обидві щоки, романтики!

З теплотою в серці, ваша Таша Клим!

Не перечитуючи, я дістала аркуш із друкарської машинки й поклала в самий низ історії під назвою «Нити нитки: Жереб кинуто». А і справді, жереб кинуто, і я вже не можу відступити! Допивши вино, я повільно піднялася з-за столу, і вже з порожнім келихом закружляла під приголомшливий голос Edith Piaf, що співала про життя в рожевому світлі. Заплющивши очі, я відчула неймовірне почуття легкості та спокою. Адже це саме ви додали в моє життя фарби рожевого кольору…

Кінець