Читати книгу - "Конкістадор"

— Колумб, Христофор Колумб, — прошепотів йому на вухо один із царедворців.

І перш ніж Кетца покинув палац, він уже знав, що щойно у цих покоях почалося таємне змагання за панування над світом. Жоден з двох капітанів не мав наміру поступатися іншому ані клаптем моря чи суходолу.

14

Каравела Кетцалькоатля

Кетца разом зі своїм нечисленним військом, яке поповнилось Кейко, знову сідали на корабель. Касик Уельви дотримав слова: він попросив королеву надати заморським гостям корабель, який у' змозі вмістити все, що Кетца обміняв на мореплавні карти: кілька кобил та жеребців, різноманітні типи карет та возів, колеса різноманітного діаметра та з різного матеріалу, засушені плоди, насіння і — мабуть, найнебезпечніше прохання — чимало зразків вогнепальної зброї. Відколи його вітали салютом з вогнепальної зброї, Кетца усвідомив небезпеку, яку несуть гармати та аркебузи. Обсидіанові мечі мешиків, їхні луки та стріли, списи та вправність у бою на кулаках — усе це було ніщо порівняно зі зброєю, яка здатна випускати залізні ядра з такою швидкістю та силою, що вони просто-таки розчинялися у повітрі. З іншого боку, громові спалахи вогню та диму можуть залякати військо, чиї методи залякування не йдуть далі, ніж бойове розфарбування та вигуки гуртом. Завдяки Кейко тепер він знав, що не має дивуватися цим чудернацьким спалахам, оскільки порох — речовину, що створювала вибух, — винайшов той самий народ, до якого буцімто належав Кетца, — мешканці Катаю. Ось чому, коли Кетца попросив наділити йому пороху та ядер, іспанці гадали, що він хоче поповнити бойовий запас, аби захищатися під час небезпечної подорожі на Схід, чи про чудасії колекціонера. Вантаж на невеличкій каравелі, якою наділили Кетцу, мав стати насінням, яке, виросши на мешикському ґрунті, дасть життя новій цивілізації. Ця цивілізація виросте з поєднання знань «мудрих людей» із цього й з того боку океану.

Команду доведеться поділити на дві частини: половина залишиться на великому мешикському кораблі, а решта попливуть на маленькій іспанській галері. Першими командуватиме Маоні, а другими — Кетца. Нечисленну команду мешиків проводжали в порту Уельви з величезною шаною: іспанці називали молодого капітана не інакше як адмірал Сесар. Кетца швидко опанував кермування своїм новим судном: воно не було ані таким швидким, ані таким стійким, як його власне творіння, але мало більше зручностей: адже варто було подумати про Кейко! Штурвал був незвичною річчю для мореплавця, але Кетца швидко його опанував.

Щойно берег щез з очей, Кетца зупинив свою флотилію. Він міркував, у який бік тепер плисти. Рішення слід було ухвалити холоднокровно, але швидко. Після зустрічі з мореплавцем королеви Кетца остаточно впевнився, що візит європейців до Теночтитлана — лише питання часу. Відчайдушно шукаючи шлях на Далекий Схід, вони через необхідність наскочать ще й на новий континент. А ці землі не менш багаті, якщо навіть не багатші, за Далекий Схід. Мідь, срібло, золото, прянощі й решта скарбів дожидають тубільців по той бік океану. Коні, вогнепальна зброя і вози прислужаться, щоб стрімко заволодіти всією Долиною й землями за її межами теж, повсюди пануватиме смерть та руйнування, палатимуть вогнища на славу Царя Христа, і мешиків спіткає доля мусульман та юдеїв. Навіщо купувати на Сході те, що можна дістати на Заході, ніби струшуючи плоди з дерева? Тлатоані треба негайно повідомити про все, що Кетца бачив у Новому Світі. Треба терміново дістати нову зброю, кораблі, вози, виростити поголів’я коней, щоб висадитися на узбережжя тубільців раніше, ніж вони висадяться на їхньому! Мешики мали повстати проти падіння п’ятого сонця на власні голови і створити нову цивілізацію Кетцалькоатля, перш ніж їх, беззбройних, спостигне апокаліпсис.

Капітан мешиків дійсно був на роздоріжжі: з одного боку, слід було терміново повертатися у Теночтитлан, а з іншого — з’явилася нагода далі просуватися Новим Світом, познайомитися з новими народами, налагодити союзи чи поглянути у вічі ймовірним супротивникам. Повертатися, перетнувши Схід, було набагато довше, а може, й небезпечніше, ніж шлях, який вони вже подолали. Може, різниця у кілька днів стане життєво важливою і дасть можливість випередити адмірала королеви у досягненні мети. Утім, Кетца сумнівався, що мусить відмовитися від своєї мрії обійти всю земну кулю. Існувала ще одна, надзвичайно вагома причина, яка підштовхувала його рухатися назустріч сонцю: бажання дістатися прабатьківщини мешиків, землі, де були корені його народу. І раптом із заходу сонця налетів потужний порив вітру. Цей вітер був наче подих співвітчизників Кетци, які заохочували його плисти далі— туди, куди не потрапляв ще жоден мешик, — до земель Ацтлану.

І тоді молодий капітан наказав здійняти вітрила й покластися на волю вітру.

15

Морські бродяги

Нечисленна ескадра з двох кораблів рішуче наближалася до центру Середземного моря. Мешики проминули осередок островів, які належали Арагону та Кастилії. Подумки Кетца вирішив, що піщані пляжі цього архіпелагу годяться для висаджування війська й початку бойових дій. Однак, мабуть, це зауваження не йому першому спало на думку: коли кораблі підійшли ближче до узбережжя Ібіци, Кетца чітко побачив високі мури, які захищали острів від ворожого нападу. Мури змією здіймалися на верхівку пагорба, де стояв замок. Майорка, Менорка й навіть маленька Ферментера мали укріплення не гірші за Ібіцу.

Кораблі пливли на схід, і Кейко не могла відвести очей від лінії горизонту, ніби сподіваючись побачити там береги своєї батьківщини. Кетца, стоячи біля штурвала, мовчки міркував: може, вона подалася у путь лише для того, щоб втекти від долі. А якщо вона вхопилася за нього, як той, хто втрапив у корабельну аварію, хапається за уламок щогли, який лишився на воді, коли корабель пішов на дно? Кетца бачив, як її волосся роздмухує вітром, бачив на тлі світлого неба обриси її стану, який нагадував маленьку різьблену статую на носі корабля, й мучив себе питанням: що ж ховається за німотою його коханої? Але кохання Кейко юнак не піддавав сумніву. Хіба він не покинув Теночтитлан, вирвавшись із кровожерливих пазурів Уїцилопочтлі? Утім, тікати не означає відмовитися від боротьби й тим паче — відмовитися від власних