Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

– Я напишу прохання до вільної ради, щоб нам надіслали спеціаліста для консультації.

– Не думаю, що це гарна ідея, – скривився напівдроу, знову ковзнувши пальцями по сфері та запускаючи запис.

– Навіщо ви напали на лієру Хеймар? – холоднокровно питав допит талір Ірнашнаель.

Якийсь час у допитній панувала тиша. Але Майл, плавно підвівшись, дістав із банки якогось золотистого павука.

– Доведеться просити тебе про допомогу, люба, – зітхнув напівдроу.

– Ні! Ні, будь ласка! Я скажу... – його голос охрип, перетворившись на ледве помітний сип, але все ж таки він продовжував. Намагався продовжувати. – Вона… вона… не повинна була… не винна… він сказав, що не винна… він сказав…

Раптом очі напівдракона закотилися. Його забили конвульсії і за мить він обм'як. Напівдроу різко наблизився, перевірив пульс на шиї і виразно вилаявся ... »

На цьому запис і закінчився. Майже.

– Милий, ти скучив за мною? – пристрасно і призивно пробелькотіла худенька дівчина з гостренькими вухами, одягнена в кілька мотузок і широкі браслети на руках і ногах, наближаючись до величезного ліжка. До того ж браслетів на її тілі було більше, ніж згаданих мотузок»

Напівдроу різко грюкнувпо сфері обірвавши зображення.

– Випробовував артефакт. Для домашнього архіву!

– Угу! – посміхнувся Тайраш. – Але мені байдуже! Що там трапилося з цим… лієром?

– Оце й цікаво! – пробурмотів темний ельф, задумливо побарабанивши пальцями по сфері і знову запустивши зображення, присмачене пристрасними зітханнями. Після різко грюкнувши ще раз по артефакту, і відставив його якомога далі. – Це людське зілля посилене людським заклинанням. Думаю, це досить вагома причина, самим погортати підручник з некромантії та почекати з проханням до вільної ради?

– Прокляття! – Процідив Раш крізь зуби.

Це справа і справді погано пахла. Дістати в Імперії людські зілля майже неможливо. А дрібний напівдракон, який працює помічником архіваріуса, дістав цілих два. До того ж друге взагалі на території Імперії Тайрашу не зустрічалося. Якби не Майл, він би навіть не зміг визначити, що саме за зілля проковтнув цей.

Але якщо в цьому всьому замішані людські маги… Це може бути першими дзвіночками до того, що мир між людьми та драконами знову добігає кінця.

– Поспішати точно не варто!

– Саме так! Мені здається, що не просто так він напав на Шейлін. І цей хтось, який забезпечив вічне мовчання нашому нещасному – не просто так вибрав твою дружину. Я думаю, що була особлива причина, і нерозділене кохання тут зовсім ні до чого.

Звісно, ​​не просто! Причина була. Але якось дивно він не міг передбачити, що у Шейлін прокинеться дракониця? Чи міг? Може, він якось прорахував, що саме у Шейлін має прокинутися друга сутність? Чи причина у чомусь ще?

– І найсумніше, що копати я навіть не уявляю ні як, ні де! – Знизав плечима Майл.

Раш поцокав язиком. Задер рукав сорочки і встановив зв'язок з Іллейною.

– Лейно! Зайди до Майла до кабінету!

За дверима вмить почулося якесь ворушіння. Тайраш скочив з місця і різко відчинив двері.

І відразу зустрівся поглядом зі своєю дружиною.

– Добре, лієро Хеймар. Тепер ви ще й підслуховуєте?

– Я... Я не... Я знаю, що означає цей шифр! – Ткнувши лист Тайраш під ніс, повідомила Шейлін.

Раш завмер, розгубивши весь настрій лаяти дружину. Цей набір літер та цифр він уже вивчив напам'ять, але так і не зрозумів, що він може означати. І що? Вона каже, що знає, що там зашифровано?

Хоча… Якщо це шифр Бертрама Бейріна, то все можливо!

– Ра-аш! Ти кликав мене? – Простягла Іллейна, показавшись в коридорі і вираз обличчя дружини вмить змінилося. – Привіт, Майле!

– Угу! – невдоволено обізвався напівдроу.

– Так. – Кивнув Тайраш, кинувши на підлеглу швидкий погляд. – Поїдеш із таліром Ірнашнаелем на місце, де було знайдено труп орка. Відтвори останнє, що орк робив. Скільки вийде.

– Ти знущаєшся? Два дні трупу…

– Я в тебе вірю! – Зронив Тайраш і, обійнявши дружину за талію і розвернувши до виходу, поспішив до свого кабінету.

Шейлін ледве встигала за його швидким кроком, але не промовила жодного слова.

І тільки коли двері за ними зачинилися, вона запитала:

– Райнар знав… знав про те, що я мала прокинутися дракониця?!

– Ми не можемо це стверджувати! Розслідування покаже, – туманно відповів Тайраш. – Так що ти говориш про шифр?!

Шейлін вмить зібралася, підняла підборіддя і твердо поставила умову:

– Тільки в тому випадку, якщо я теж братиму участь у розслідуванні! Я винна його батькові і Лайрелін! Якщо ні – то розгадуй цей набір букв та цифр як хочеш!

Тайраш шумно видихнув, здається, навіть Аргрім загарчав. Ох, ця маленька підступна Шейлін!