Читати книгу - "Українське письменство"

Другий імпульс цій літературі був даний польським повстанням 1830 року (т. зв. «листопадовим»), що викликало військову акцію рр. 1830—31 та обговорення польсько-українських стосунків у західноєвропейських парламентах та часописах. На усмирення Варшави озвалися: незнаний автор (можливо, В. Растовецький) величезною одою «Варшава» (має підзаголовок «поема», надрукована у книзі В. Науменка «Нові матеріали для початків укр. літератури XIX в., К., 1923) та відомий своїми «малороссийскими» фольклорними повістями Орест Михайлович Сомов (1793—1833). Поема «Варшава» залишалася в свій час у рукопису (в непоправному тексті опублікована — К[иевская] ст[арина], 1887, VI—VIII, с. 510—522); ода Ореста Сомова з'явилася друком під звичайним його псевдонімом «Порфирій Байський» окремою брошурою, в типографії М. Греча. Назва брошури — «Голос украинца при вести о взятии Варшавы»; строфа в оді — чотирирядкова з перехресним римуванням abab; вірш легкий, як у ранніх одописців 1807—1812 рр., але з безперечною печаткою «котляревщини»:

Літературний спільник Рилєєва, Ол. Бестужева та Дельвіґа, в своїй патріотичній оді він іде за Котляревським, якого знав і з яким листувався — за «дальним и почтеннейшим литератором, совершенно знающим все обряды, и поверья, и предания своей родины — поэтической Малороссии». В подібних же тонах зроблена і ода Боди-Варвинця (О. М. Бодянського), написана в Переяславі 20.V.1831 «по случаю восстановления малороссийских казацких полков в мая 1831»[345] і надрукована з дворічним запізненням в «Маяке» за 1833 р., ч. 99 (передрукована у Вол. Каллаша «Из истории малороссийской литературы». Киев[ская] стар[ина], 1900, V, с. 155—156). Її тон грубіший, як у Сомова; ремінісценції з Котляревського наявні. Напр.: «Козацькі шапки набакир,/ Вже годі кожний буть мугир» (у Котл[яревського] — «Щоб був козак, а не мугир»).

Справжня потопа цієї «чадної» патріотики та войовничого одописання припадає на початки т. зв. «Східної війни» 1853—1856 рр., до якої Російська імперія Миколи І вступала «с гордо поднятой головой, с едва выдерживаемым ушами барабанным боем, а выходила с заунывно-плачущим зовом отступления» (М. К. Лемке. Очерки по истории русской цензуры и журналистики XIX в., СПб., 1904, с. 2). Віддали їм свою данину із українських авторів: П. Гулак-Артемовський («На победы русских над турками», «Рада султанові», «Воззвание к Франции по случаю ее союза с Англией» — знамените «Чого ви, пранці, розсвербілись»), П. Морачевський — брошурою «До чумака, або Война ягло-хранцузо-турецька [у 1853 і 54 роках]» та друкованим в «К. губерн. ведом.» віршем «Великому цареві нашому» (1854, № 35), Леонід Глібов — своєю «Остаповою правдою» («Черн. губ. ведомости», 1855, № 46). Українськими творами озвалися і відомий пізніше видавець «Домашней беседы» В. Аскоченський («От що», «К. губ. вед.», 1854, № 17), і зовсім не знані або призабуті Ос. М. («Мова старшини до громади», «К. губ. вед.», 1854, № 21; передрукована в К[иевской] стар[ине], 1902, X) та Ф. Яцимирський («Банкет для непрошених гостей…»).

Як писання 1806—1812 рр., так і патріотична лірика та сатира 1830—1831 рр. і одописання рр. 1854—1855 мають до себе паралель у відповідній творчості російській. Так, «Голос украинца» О. М. Сомова був рівнобіжним з’явищем до виступу Жуковського й Пушкіна («На взятие Варшавы», «Клеветникам России», «Бородинская годовщина»). Писання Морачевського, Глібова та інших сплоджені модою, в якій перед вела столична преса. В ролі корифея поетичного хору р. 1854-го бачимо «Мафусаїла російської поезії» Ф. Глінку (1786—1880), що розпочав «неиссякаемый поток патриотической музы» своїм віршем «Ура!».

Вірш «Ура!», випущений окремим виданням, розійшовся в 9000 примірників. Другий популярний вірш був пошанований увагою самого царя Миколи і з його наказу надрукований в «Северной пчеле» (15.II.1854, № 37). Його нотки принагідно згадав Тургенєв в одній із своїх повістей.