Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

— Чому ти такий спокійний? — мене аж бісить цей його спокій.

— Тому що я ще ніколи не був настільки впевненим у своїх рішеннях. І настільки щасливим від того, що зараз відбувається.

Мої губи розтягуються в усмішці. Неймовірно приємно чути такі слова. Навіть весь страх і переживання зникають.

— А тепер заспокойся, видихни і їж. Вечеря неймовірно смачна, — підморгує Роман.

Страви й справді дуже смачні. Не дивлячись на те, що ми з хлопцем були нещодавно в ресторані, їм я з задоволенням.

Але коли у вітальні з'являється Аліна, мене знову накриває сором. Чомусь я впевнена, що вся прислуга вже в курсі, які саме стосунки об'єднують нас з Монастирським-молодшим.

— Я дуже хочу, щоб ви скуштували мій десерт. Це турецькі солодощі, готувала я їх вперше, — з усмішкою вимовляє жінка, підсовуючи мені тарілку.

Тоненьке тісто, горіхи, мед... Солодко, ніжно і дуже смачно.

— Дякую, все просто божественно, — усміхаюся кухарці.

На її обличчі з'являється широка, задоволена усмішка. Жінка киває та йде на кухню. Дивлюся на спокійного Романа, і мене відволікає дзвінок мого мобільного.

Це мама.

Стає незручно, дихання збивається, а руки починають трястися.

— Павло? — голос Романа дає змогу передихнути.

— Мама, — дивлюся на хлопця.

— То чому не береш?

— Боюся.

— Дай, я поговорю, — Роман починає підійматися.

— Ні, ні. Ти що?

Приймаю виклик та чую в динаміку музику.

— Алло. Донечко, — чую, як мама сміється.

— Привіт, мамочко.

— Як ти там, люба? — голосно запитує жінка.

— У мене все гаразд. Ти як?

— Тут просто дивовижно. Ми гуляємо весь день, зараз зайшли в милий ресторанчик, а потім прогулянка на яхті. Люба, я так хочу, щоб ти також це все побачила, — чую в голосі мами смуток.

— Матусю, я ще встигну. Все побачимо разом. Я дуже рада за вас з дядьком Андрієм.

— Андрій прийшов, тобі привіт передає, — сміється мама, викликаючи в мене усмішку.

— А як там Ромка? — питає жінка.

— Ромка? — підіймаю очі на хлопця.

Він повільно підводиться, йде до мене та нагинається, зупинившись позаду. Обвиває руками мене за талію та опускає голову на плече.

— Дякую, що потурбувалися, мачухо. У мене все чудово. Ясенька прекрасно мною опікується, — говорить він голосно. І я штовхаю хлопця ліктем в бік.

— Я дуже рада, що ви знайшли спільну мову, — спокійно каже мама.

— Ще і як знайшли… — ворушить бровами Роман, дивлячись на мене.

— Матусю, я вже спати збираюся.

— Зателефонуй мені, коли зможеш, — кажу швидко, вбиваючи Монастирського поглядом.

— Люба, добраніч. Любимо вас, — прощається мама.

Скидаю виклик та дивлюся на Романа. Кортить йому зараз хорошого ляща дати. Встаю зі стільця і тільки хочу відкрити рота як мої губи накривають вуста хлопця. Мій мозок б'є на сполох, і я починаю пручатися, але Монастирському байдуже. Руки хлопця втискають мене в його тіло, а язик — у мене в роті.

— Кхм… Кхм… — чую десь збоку, і Роман відпускає мене. Біля стіни стоїть Аліна й чекає, опустивши очі в підлогу.

— Щось сталося? — спокійно запитує Роман.

— Там чоловік якийсь прийшов, біля воріт стоїть, — тихо вимовляє жінка.

— Скажи хлопцям, що я зараз йду.

— Він не до вас, — дивиться на мене Аліна.

— До мене? — питаю здивовано.

— Так.

Одягаю пуховик і виходжу на вулицю. Не встигаю зачинити двері, як за мною виходить Роман.

— А ти куди? — питаю хлопця.

— А ти думала, що я відпущу тебе саму?

Йдемо разом до воріт, і я радію що Роман поряд. Не розумію, хто міг до мене прийти. Мої знайомі навіть не знають, де я живу. Та й скільки в мене там хороших знайомих. Тим паче чоловіків...

Коли проходимо пів дороги, Міша відходить убік. І я зупиняюся посеред двору.

— Хто це? — відчуваю подих Романа близько.

— Мій тато, — роблю крок вперед і зупиняю рукою хлопця, який ступає поряд.

— Я сама.