Читати книгу - "Його жага, Альбіна Яблонська"

Камілла

Мені дуже пощастило, що я зустріла ту жінку. 

Вона мене підбадьорила. Якось так вийшло, що без слів здогадалася про мою проблему. І її історія ідеально підійшла для зцілення — наче важливий пазл. Його якраз не вистачало, щоб заповнити прогалину всередині мене. Щоб механізм знову запрацював і почав рухати мене вперед, а не назад. Щоб я нарешті не боялася дивитися за обрій, не задкувала, опустивши погляд собі під ноги. Якщо інші люди з цим впоралися, то впораюсь і я.

Коли я дізналася, що вагітна від Марса, було вже надто пізно. Я нічого йому не сказала, він був засуджений за те, чого не робив. Сів у в'язницю, так і не дізнавшись, що всередині мене розвивалося життя. Воно було зачате не Джошем. Наш спільний плід, який міг стати дитиною. Якими б не були обставини зачаття, це моя дитина. Вона ворушилась, рухалася, бачила сни і метушилась. Її серце билось у мене в утробі, я розуміла, що стану матір'ю. Нехай навіть нічого не розповім йому про пологи, про дитину, про сина. Я морально готувалася до того, що дитина рахуватиметься за чоловіком. Не за моїм першим партнером. 

Рідні були певні, що з Марсом ми не спали. Я всім казала, що це була лише спроба. Замах на насильство. Тільки Джош знав усю правду. Але він не припускав, що я завагітнію. Я про це зовсім не подумала. Здавалося, що ймовірність такого шансу мізерно мала: ми не жили з Марселем цивільним шлюбом, це трапилося лише один раз, і мені здавалося, що він захистив себе. Він точно мав презерватив. Але, мабуть, щось пішло не так. 

І я отримала вагітність. Яка закінчилася сумно. Наша дитина померла. Вдалині від мого будинку, в незнайомій лікарні, де я нікого не знала. Чужі люди, інший штат. Так вирішив мій чоловік. Він сказав, що так буде краще для всіх. Він гарантував безпеку пологів, обіцяв, що там на мене чекають найкращі лікарі країни, що це закритий об'єкт і найкраще обладнання, яке тільки можна знайти. 

Я була впевнена, що поїду з ледь помітним животом, а повернуся вже з дитиною. Але повернулася я з пусткою. Тиждень тому була сповнена життям, а тепер мене заповнювала депресія. 

Як так могло статися, що малюк загинув? Я відмовлялася вірити в це, просто відмовлялася. Адже все йшло так добре, ніяких вад, ніяких відхилень від норми. Мені було начхати, хто батько цього дива — головне, що це мій син, моя дитина, моя люба дитина!

І коли життя в мене все це раптом відібрало, я стала дуже злою. Мене це озлобило, роздраконило. Я не хотіла, не могла, не збиралася. Все втрачало сенс. Я просто дрейфувала замість того, щоб плисти. Я трималася на плаву за рахунок старань Джоша. Але це більше було схоже на підтримку коматозниці. Наче я в комі, ні на що не реагую — просто лежу у своєму ліжку, не ворушачи зіницями. Так минають дні, тижні, місяці. 

Навколо всі думали, що мені соромно через Марса. А насправді я страждала від втрати. Не розумію, як мій вітчим міг упокоритися з втратою сина. З тим, що його більше немає — його колишнього хлопчика, його крові, його за фактом копії — лише молодшої. Бізнес та політика здавалися Дмитрію важливішими, ніж порятунок сина від в'язниці. Від ями. Від прірви.

А коли в мене відібрали найдорожче, то я просто закінчилася як матір. Вичерпалася як людина. Зникла як жінка. І зів'яла як жива істота. Мені вже ні за що не було соромно. Я тільки озлобилася на світ. І на Марселя за те, що він це зробив зі мною. Нагородив дитиною, щоб вона мене залишила, так і не поживши. 

Все було саме так, як розповідала жінка. З автобуса. 

Я звинуватила батька загиблої дитини у всіх своїх болях, усіх втратах. Я не хотіла, щоб він коли-небудь розмовляв зі мною, щоб повертався із в'язниці. Побачивши його або навіть при згадці цієї людини я відразу ж думала про той день — коли Джош сказав, що дитина не плаче, не кричить. Малюк народився мертвим. Його більше немає. 

Навіщо він так жорстоко вчинив зі мною — навіщо? Сам того не розуміючи, Марс зробив моє життя жахливим. Хоча насправді не був винний. 

Хто ж тоді вбив дитину? Як це могло статися? Як? Чому?

— Бажаю удачі, — помахала мені попутниця рукою. — Міранда іноді відвідує магазинчик, тож можу їй зателефонувати — раптом вона на місці, ви могли б з нею поспілкуватися!

— Дякую, не варто! — відповіла я голосно, перекрикуючи гуркіт моторів на проспекті. — Ви мені дуже допомогли! 

— Нехай ваша дорога увінчається успіхом! Куди б ви не їхали — нехай це принесе вам полегшення!

— Дякую!

Вона поїхала. 

Я вирушила на вокзал, щоб купити там квиток до Бісмарка. Звідти до містечка, де живе Роббі, три години їзди. Звичайно, мені доведеться проїхати ще три штати, включаючи Небраску та Південну Дакоту, але я знала, що на мене чекає. Крім того, зміна ситуації піде на користь. Тут я далеко від дому, ніхто мене не знає, ніхто не схопить за руку, не зіпсує мені настрій. 

Тут здається, що й люди інші, і дихається легше. Немає цієї звичної нудотності тихих населених пунктів, де є жорстка ієрархія. Де кожен знає, хто "поганий", а хто "хороший". Тут я можу бути ким завгодно. Нехай я просто звичайний клієнт квіткового магазину "Троянди Міранди" — це мій вибір. І мені ніхто не скаже, що я маю чи не маю робити. 

— Доброго дня, — підійшла до мене дівчина в корпоративному фартуху, — чи можу я вам чимось допомогти?

— Я хочу купити букет квітів.

— Це квіти для колеги, для друга, подруги… може, для коханої людини — для чоловіка, бойфренда?

— Ні, — зніяковіла я, — ні. Цей букет — він буде для дитини.

— О, для дітей ми маємо безпечні польові набори.

— Польові квіти — це чудово. А вони довго стоять?

— У звичайному букеті — три-чотири дні. Це якщо не міняти їм воду та тримати у звичайній воді з-під крану.

— А якщо… — задумалася я про очевидне, — якщо я везтиму ці квіти в автобусі? Скажімо, не одну годину. Або навіть добу…

— Боюся, вони зів'януть, мем.

— Дідько…

— Але я можу вам запропонувати кошик із уже вбудованим резервуаром електроліту. — Дівчина показала пишний кошик із різнокольоровими бутонами. Вони пахли і манили свіжістю, наче квіти в горщиках або навіть справжні вуличні клумби. — Тут я можу гарантувати, що квіти будуть свіжими та красивими цілий тиждень. При цьому вам нічого для цього не потрібно робити. Обсяг резервуару розрахований на весь цикл життя рослин. Тож…