Читати книгу - "Сила волі"

Наркозалежним, що беруть участь у програмі, призначають радника з контролю витрат. Учасники програми дають згоду покласти гроші на рахунок, доступ до якого має лише радник: у його розпорядженні перебувають усі чекові книжки та банківські картки клієнта. Радник спілкується з кожним «клієнтом», допомагаючи йому визначити мету, усвідомити, як він хоче розпорядитися грошима, і пояснюючи, яким чином економія коштів може сприяти майбутньому досягненню бажаного. Разом вони створюють місячний бюджет та розподіляють, скільки потрібно витратити на їжу, оренду житла та інші потреби, а також сплатити всі заборгованості. Також вони розробляють плани витрат на тиждень відповідно до мети клієнта в довготерміновій перспективі.
Радник із контролю витрат дає кожному клієнтові лише стільки грошей, скільки потрібно, щоб покрити його заплановані витрати. Якщо клієнт хоче здійснити незаплановану покупку, він має зустрітися з радником та подати офіційний запит. Радник може на сорок вісім годин призупинити будь-який запит, що не відповідає меті й бюджету клієнта, або якщо підозрює, що клієнт перебуває під дією наркотичних речовин. Таким чином, клієнт змушений дотримуватися раціональних стратегій — йому просто не дають можливості діяти імпульсивно. Радник також може винагородити клієнта, відкривши йому доступ до власних коштів, якщо той робить конкретні кроки до одужання, наприклад шукає роботу, відвідує реабілітаційні зустрічі та проходить щотижневі тести на наркотики.

Таке втручання успішно допомагало не лише керувати витратами наркозалежних у період реабілітації, а й зменшувало частоту вживання заборонених речовин. Але допомагають не лише попередні зобов’язання. У людей змінюється сприйняття часу та винагород. Дослідження показали, що програма зменшує розмір знижки та підвищує цінність майбутньої винагороди. У наркозалежних у період реабілітації, в яких було відзначено найменший відсоток знижки, рідше траплялися рецидиви.

Такі заходи виявилися дієвими ще й тому, що учасники відчували в радниках підтримку в досягненні своїх цілей. Чи є хтось, хто підтримає вас чи кому можна зателефонувати в моменти слабкості?

Познайомтесь із майбутнім собою

Хочу познайомити вас із двома людьми, з якими ви точно знайдете спільну мову. Перша людина — це ви. Ви відкладаєте все на потім, заледве контролюєте свої імпульсивні бажання, не дуже полюб­ляєте спорт, паперову роботу й хатні обов’язки. Друга особа — це, власне, теж ви. Для зручності назвемо її «ви 2.0». «Ви 2.0» ніколи не відкладаєте на завтра важливі справи, якими б нудними чи важкими вони не були, бо «ви 2.0.» безкінечно енергійні та цілеспрямовані. «Ви 2.0» також володієте неперевершеним самоконтролем та здатні відмовитися від пачки чипсів, вимкнути телемагазин та ні в якому разі не допустите сексу на одну ніч.

Хто ж такі ці дві особи? «Ви» — це людина, яка читає цей розділ, можливо, трохи втомлена чи роздратована, бо хоче спати, але ще має на сьогодні безліч справ. «Ви 2.0» — це ви в майбутньому[176]. Ні, не людина, на яку ви перетворитеся магічним чином, коли перегорнете останню сторінку цієї книжки. Майбутні ви — це людина, якою ви себе уявляєте, коли розмірковуєте про те, чи знайдете в собі сили прибрати в шафі сьогодні або ж залишите цю справу для майбутнього себе. Майбутній ви — це людина, яка любитиме спорт більше, ніж ви зараз. Майбутній ви — це людина, яка замовить найкориснішу в меню страву, щоб теперішні ви могли насолоджуватися гамбургером — таким шкідливим, що його слід заборонити законом.[27]

У майбутнього вас завжди більше часу, енергії та сили волі, аніж у вас теперішнього. Принаймні такі казочки ми розповідаємо собі, думаючи про майбутніх себе. На відміну від теперішнього вас, ви майбутні не нервуєтеся, краще переносите біль і легше переживете складну медичну процедуру. Майбутні ви краще організовані й більш мотивовані, тож логічно, що саме цій людині ви доручаєте складні справи.

Це одна з найскладніших, однак і найочікуваніших помилок, яких припускається людство: ми думаємо про себе в майбутньому як про іншу людину. Ми часто ідеалізуємо себе майбутнього, очікуючи, що ця людина зробить неможливе. Іноді ми погано ставимося до свого майбутнього «я», звалюючи на нього наслідки сьогоднішніх рішень. Іноді ми просто не розуміємо цієї людини, не усвідомлюючи, що в неї будуть ті самі думки й почуття, що і в нас сьогодні. Незалежно від того, що ми думаємо про себе в майбутньому, ми рідко вповні сприймаємо цю людину як самого себе[177].

Психолог Емілі Пронін із Прінстонського університету довела: такі хибні уявлення призводять до того, що ми починаємо сприймати майбутніх себе як незнайомців[178]. У своєму експерименті вона попросила студентів ухвалити низку рішень, які потребували самоконтролю. Хтось із них мав обрати завдання, яке готовий був виконати сьогодні, а хтось — завдання для себе в майбутньому. А дехто вирішував, що в майбутньому робитимуть нові учасники цього дослідження. Вам може здатися, що ми маємо укласти угоду між нашими теперішнім та майбутнім «я», та виявляється, що найчастіше ми рятуємо теперішніх себе від занадто стресових ситуацій, але навантажуємо майбутніх себе, наче вони якісь незнайомці.

В одному експерименті студентів попросили випити огидну суміш кетчупу та соєвого соусу. Студенти могли самі визначити, яку кількість цього питва вони готові проковтнути заради науки. Що більше вони вип’ють, то кориснішим буде їхній подвиг для дослідників (прекрасне завдання для тренування вміння «я буду»). Декому зі студентів сказали, що випити цю гидоту їм доведеться через кілька хвилин. Решті — що ця частина експерименту відбудеться в наступному семестрі. Їхнє теперішнє «я» зірвалося з гачка, але вони радо перекладали відповідальність на себе майбутніх. ­Декому з них потрібно було визначити, скільки бридкого коктейлю потрібно буде випити наступному учасникові в майбутньому. А що зробили б ви? Що зробило б ваше майбутнє «я»? Чого б ви очікували від незнайомця?

Якщо ви схожі на більшість людей, ваше майбутнє «я» готове служити в ім’я науки (та соєвого соусу). Студенти переклали відповідальність на майбутніх себе й на наступних учасників — удвічі більше гидкого напою (майже півчашки), аніж вони готові були випити сьогодні (дві столові ложки). Такі самі результати студенти продемонстрували й тоді, коли їх попросили пожертвувати трохи свого часу на добрі справи. Вони погодилися, що наступного семестру 85 хвилин допомагатимуть своїм однокурсникам у навчанні. З іншими студентами вони були ще щедріші і зобов’язали їх до 120 хвилин додаткових занять із товаришами. Але коли їх запитали про поточний семестр, у їхніх теперішніх «я» знайшлося лише 27 хвилин вільного часу. У третьому експерименті студентів попросили обрати між невеликою сумою грошей зараз та більшою, але пізніше. Для себе теперішніх студенти обрали негайну винагороду. Однак їхні майбутні «я» — та інші студенти — повинні були відкласти отримання винагороди.

Така ідеалізація майбутніх себе була б корисною, якби ми і справді могли покластися на їхню великодушність. Та найчастіше, коли майбутнє настає, наше ідеальне майбутнє «я» десь зникає, а рішення ухвалює те саме незмінне «я». Навіть переживаючи конфлікт самоконтролю, ми наївно вважаємо, що в майбутньому таких проблем у нас не виникне. Ми продовжуємо покладати надії на своє майбутнє «я», наче на того «бога з машини»,[28] що з’явиться останньої миті, щоб нас урятувати. Ми