Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

- О вітаю, давненько вас не було. – привіталась  пані за стійкою. – бачу ви друга привели? – трохи згорблена зубами тримає довгу зелену карамельну цукерку, тут така цукерка продається на кожному кроці. Має смак лайму. Лайм це вроді такий міні лимон зелений.

- Думали ми вас забудемо? – весело забалакали нові знайомі.

- Моїх дівчат та хлопців забути може хіба мертвий, і то не думаю. – затараторила. – Хіба що гроші скінчились.

- Гаразд хлопці ви розважайтесь, а я піду. – чоловік почав стис обіймами друзів, - кільце на пальці. Красуня дружина дома. – відмахнувся.

- Ну так, була би у мене така жінка…

- Не ходи сюди і буде. – глянув на напарника з під лоба.

- Так. Все! – закінчила душевні прощання пані цього будинку.  – Давайте, кажіть кого хочете. Чи можливо когось або щось новеньке? У нас є нові юні дівчата.

         трохи скривився обернувшись. Пані це побачила.

- Та ні, нам все по звичайному, правда хлопці? – кивнули в радісному очікувані.

- А вам що? – звернулась до мене, - Бачу вам щось тут не дуже подобається. – косо глянула. – Та можливо ви любите щось інше? – змінила злість на милість.

- Чи можна мені кімнату з Алісою Стоун?.

        Жінка здивувалась та не на довго.

- Покоївка, працює у нас. Та… якщо ви хочете, то за певну суму це можливо. Дівчина вибаглива її  треба багато грошей. Таке добро пропадає… - потерла очі.

- Скажете що я просто поговорити. Золоті сонцелів берете?

- Та які проблеми, сонцелі навіть краще. П’ять вистачить. Ще скажіть ім’я. – відкрила журнал, на очі надягла круглі окуляри, окуляри робили очі більшими. Наче сова.

- Денсей.

- Гаразд, зараз вас проведу. Прізвище не питаю, самі знаєте. – повела на другий поверх. – люди не дадуть проходу, будуть просити перевірити їх пасію чи чоловіка.

- Звісно. – кивнув, - Аліса тут давно працює?

- Ще з дівчиська. – озвалась наче дуже давно. – Вже сама не пам’ятаю точно скільки. Знайомі? – глянула своїми окулярами.

- Майже, обоє ягоди крали. – усміхнувся.

- Крадій крадія… бачить з далека, чи як там. – подумала. – Ну ви зрозуміли.

- Ага.

        Видана кімната доволі приємна. Вікон немає,  точніше вікна без скла які засувались, був великий балкон що займав одну стіну. Із цього місця  приємний вид на вечірню вулицю, дахи. Людей яких бачив по дорозі сюди, з балкону виглядають приємнішими.

        По центрі стоїть ліжко-матрас, на нього примостився чекати дівчину.

        Не забарилась, увійшла в районі декількох хвилин.

- Привіт. – привітався. Склав руки на ноги.

- О це.. . – брова при піднялась. Аліса спокійна. Трохи дивує. Натомість я зовсім розклеєний.  – ягоди на місці? – зачинила двері, встала очікуючи.

- Сідай.

- У мене робота. – вказала на двері. – тому..

- Сідай, час оплачений. – вказав рукою на подушку навпроти мене.

        Аліс трохи стривожилась, напевно думає, прийшов через ягоди. Ще й так кажу сісти.

- Казала просто розмова… - трохи зблідла, не від страху, просто побіліла.  Очікує неприємну новину, але не боїться. По очам бачу

-  Заспокойся, без твоєї згоди нічого не буде. – почухав вухо. – У тебе є родина?

- Ні. – питально дивиться. – а що?

- Поїдеш зі мною в Санай.

- Що? – відкрила рот. – Нащо?

- Поїдеш чи ні? – мені супутниця нідочого, якщо так значіть поїдемо. А там як складеться.

- У… - помовчала. – У вигляді кого?

- Моєї… кхм.  – а навіщо брехати? – дружини.  – серце забило.

- Що? – перепитала незнайомця.

        Я мовчки дивився на неї. Вона  збентежена але набагато менше ніж  думав. Думав можливо обізве придурком чи заб’ється в куток, втече, або з огидою мовчки вийде. Та тут, для такого, мало збентежилась а ось моє обличчя почервоніло. Дивитися на сором’язливих людей одне, на себе зовсім інше.

- Ти все правильно почула. – ковтнув. Відвернув погляд в бік сходинки балкона.

        Дівчина мовчала декілька хвилин, це виводило мене з розуму сором, гаряче обличчя поглинали мене все більше.

- Скільки ти заплатив?

Глянув на неї в нерозумінні. Лице хвилинку перестало пекти.

- Це важливо? – глянув в сірі очі.

- Так.

- п’ять сонцелій.

- Тоді… - почала скидати одяг. Рефлекторно я відвернувся.

- ти здуріла? – огризнувся дивлячись на дерев’яну шухлядку. – Боже.  – ваза квітів свіжа.

- Не відвертайся. – довгі пальці вхопили плече.

- Дурепа? – не втримався.

- Хочеш мене забрати як дружину на край світу і обзиваєш мене? – іншою рукою взялась вилиці щоки. Сперлась  грудьми. – Хочу перевірити чи ти не будеш із мене знущатись.

- ЯК це допоможе? – очі мої чуть на лоб не вилізли від сорому.

        Раптово відпустила мене та сіла десь поруч.

- Ну не просто так ти мене в дружини хочеш. Знаєш я тут багато бачила чоловіків. І далеко не всі вони ніжні чи хоча би адекватні. – голос став тихим. – були нормальні та… вони покоївок не тягнуть в ліжко.

- Я запропонував бо мені Друг сказав, зустріну…  для одруження, тут.  - мелю млинці…

        Її не бачив, думаю на лиці було написано: «а? шо?»

- Суджена? Та обернись вже.

- Прикрийся. – повільно обернувся. Намагався не дивитись в її тіло прикрите ковдрою.

- Чому повірив другу? – не відводила  погляд.

- Ти не знаєш хто він.

- І хто?

- Не важливо.

-  Ти хочеш мене? – глянула прямо у вічі, в цей момент мені стало цікаво дивитись на усе навколо.

        Знизу все пекло та пульсувало.

- Н-і, - запнувся не хотячи.

- Та не бреши, явно давно не було нікого. – скинула шовкову ковдру. – Добре, поїду з тобою. – заставила мене впасти на ліжко. – ти наче не поганий. – її пальці почали скидати одяг. – ти фізично не поганий а характер робить тебе ще красивішим. – сіла мені на… пояс, досі був у штанах. – Це краще ніж життя тут. – спохмурніла.