Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Підозра може причепитися до нього, як пляма крові до пальта, змарнувавши всі надії, перспективи та можливості, доки єдина стежка не приведе його назад до батькової ферми. До будинку холодної та безрадісної людини.

— Доки вбивцю не зловлять, — казав Венделл, — усі погляди будуть прикуті до тебе.

Норріс опустив очі на плями на пальто, із замерзаючою у жилах кров’ю пригадавши істоту, що стояла над ним на березі та дивилась на нього. Я не вигадав її.

Роза Конноллі також її бачила.

15

«Ще тиждень таких сильних холодів, — подумав Косоокий Джек, — і ґрунт буде надто промерзлим, щоб копати. Скоро вони почнуть складати трупи у склеп на поверхні, очікуючи на весінню відлигу. Там будуть важкі замки, які потрібно буде відмикати, охоронці, яким треба буде давати хабар, ціла купа нових складнощів, які приносить зміна погоди».

Для Джека квітіння яблунь чи падіння листя означало не просто зміну сезонів. Ні, це була зміна якостей ґрунту. У квітні треба було боротися з багнюкою, такою густою та жадібною, що вона могла засмоктати черевики, стягнувши їх просто з твоїх ніг. У серпні земля була суха, і можна було легко перетворити брилу на теплий пил, просто стиснувши її у кулаці. Слушний час, щоб копати, не враховуючи той факт, що, кинувши кожну лопату, треба відмахуватися від розлюченої хмари комарів. У січні лопата бринітиме, наче дзвін, коли ударити нею по крижаному ґрунту, а сила удару передаватиметься руків’ям лопати і перетвориться на біль у руках. Навіть якщо підтримувати вогнище на могилі, знадобиться кілька днів, щоб розтопити мерзлоту. Лічені трупи було поховано у січні.

Але наприкінці осені жнива ще залишались рясними.

Тож він керував своїм возом у сутінках, що згущувалися, дерев’яні колеса хрустіли тонкою крижаною скоринкою, якою вкрився бруд. О цій годині він нікого не зустрів на порожній дорозі. На іншому боці кукурудзяного поля, уздовж якого були розкидані коричневі поламані стебла, Джек побачив мерехтіння свічки у вікні ферми, але руху ніякого не було, як і звуків, окрім стукоту кінських копит і тріску криги під колесами фургона. Він був значно далі, ніж йому б того хотілося, особливо такого непривітного вечора, але вибору Джек не мав. Наглядачі за могилами пильнували тепер на старому цвинтарі Тренері та на кладовищі Коппс Тіл, що на північній околиці. Навіть покинуте кладовище у Роксбурі Кросінґу тепер доглядалося. Так складалося, що з кожним місяцем йому доводилося їздити все далі й далі від Бостона. А були ж часи, коли йому не доводилося їхати далі Центрального цвинтаря міської громади. Там, безмісячними ночами, йому з командою жвавих копачів було з чого обирати: жебраки, католики та старі солдати помирали як мухи. Байдуже, багатий чи бідний. Труп є труп, і платять за них однаково. Анатомам було однаково, кого різати — добре відгодованих чи померлих від туберкульозу.

Але студенти-медики занапастили це джерело, як і решту тутешніх кладовищ, своїм неакуратним риттям і недбалими спробами приховати свою діяльність. Вони з’являлися на кладовищах напідпитку з напускною хоробрістю і залишали по собі пошкоджені могили та розтоптану землю. Сліди осквернення були такими кричущими, що навіть жебраки невдовзі почали доглядати за своїми померлими. Ті кляті студенти все зіпсували і для професіоналів. З тих пір у нього все пішло шкереберть.

Ось і цієї ночі, замість швидкої роботи, Джек був змушений їхати безкінечною сільською дорогою і з жахом уявляти, що на нього чекає. Ще й сам-один. З таким незначним прибутком він тепер неохоче ділився грошима з помічниками. Ні, цієї ночі він має впоратися самотужки. Єдиною його надією було те, що яку б він свіжу могилу не знайшов, копачі, які рили її, були надто ледачі, щоб копати усі два метри.

Але його власне тіло ніколи не лежатиме у низькосортній могилі.

Косоокий Джек точно знав, як його поховають. Він ретельно все спланував. Триметрова яма із залізною кліткою навколо нього, і вартовий, якого наймуть чатувати тридцять днів. Достатньо довго, щоб його тіло зіпсувалося. Він бачив, як працюють скальпелями. Йому платили, щоб позбутися залишків після того, як анатоми завершували своє рубання та пиляння, і Джек не мав жодного бажання бути перетвореним на купу відокремлених кінцівок.

«Жоден доктор ніколи не торкнеться мого тіла», — думав він, уже відкладаючи кошти на власний похорон. Він тримав свої заощадження захованими у скрині під підлогою спальні. Фанні знала, яку могилу він хоче, і він залишав їй достатньо, щоб бути упевненим — усе буде зроблено правильно, зроблено дбайливо.

Якщо маєш достатньо грошей, можеш купити будь— що. Навіть захист від таких людей, як Джек.

Попереду з’явився низький мур цвинтаря. Він зупинив коня і затримався на дорозі, розглядаючи тіні. Місяць опустився за небокрай, і лише зорі світилися над кладовищем. Джек потягнувся назад по лопату й ліхтар і зістрибнув з воза. Його черевики розчавили крижану кірку і провалилися в багно. Ноги чоловіка заклякли від довгої їзди, і він незграбно подерся через мур, брязкаючи ліхтарем і лопатою.

Джекові не довелося довго шукати свіже поховання. Світло ліхтаря вихопило з темряви могилу, земля на якій ще не вкрилася льодом. Він поглянув на надгробки сусідніх могил, щоб зрозуміти, з якого боку голова. Туди він і всадив лопату в першу чергу. Кинувши ґрунт лише кілька разів, він відчув, що йому стало важче дихати. Він зробив паузу, хапав ротом холодне повітря і шкодував, що не взяв із собою молодого Норріса Маршалла. Але хай заберуть його чорти, коли він втратить бодай долар, якщо міг поратися з роботою власноруч.

Коли Джек знову встромив лопату у ґрунт і збирався відкинути його вбік, раптовий вигук змусив його завмерти.

— Он він! Хапайте його!

На ньому зійшлося світло трьох ліхтарів, які наближалися так швидко, що він не встиг загасити власний. У паніці він покинув лампу там, де вона була, і побіг, прихопивши лише лопату. Темрява приховувала його сліди, але кожна могила була перешкодою на шляху чоловіка, наче кістляві руки намагалися схопити Джека, заважаючи швидкій втечі. Здавалося, саме кладовище хотіло помститися йому за всю ту наругу, яку він будь-коли вчинив. Чоловік оступився