Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 138
Перейти на сторінку:
~ Чарівник ~

Ми залишили гостинні підземелля ворожбитів щойно на землю впали перші сутінки. Зимній вечір відразу ж став по справжньому холодним, незважаючи на те що сонце ще не остаточно втекло за обрій. 

Ворожбити вивели нас до непримітної стежини за пагорбами неподалік і вказали напрямок. По тому вони миттю зникли за деревами, я не встиг і оком кліпнути. 

- От би і нам вміти так як вони, на раз-два були б вже біля того моря! - зауважив я, а брат тільки всміхнувся краєчком роту. Насунув хутряницю ближче до обличчя, поправив торби і велів:

- Ходімо. Попереду ніч, а нам ще треба дістатися біваку.

Ми вже ступили на стежку, що нам показали ворожбити, коли в мене вихопилося:

- Брате…я радий, що ти обрав можливість.

- Гм, дякую за це схвалення, - чи мені почутилося, чи я відчув глузування у тих словах, але мені було все одно. Я сказав те що сказав, а Родосвіт це почув. 

Він обернувся до мене і зробив знак рукою аби я поквапився:

- Ходи-но швидше. В нас не так багато часу як мені б того хотілося, і кожної миті його стає все менше.

- Надихаюча промова, брате. Ми не встигли навіть поткнутися за поріг, а ти вже залякуєш, - бурмотів я, проте Родосвіт не зважав на те. 

- Ступай, - відповідав він, вказавши рукою на стежину перед нами.

Ворожбитська стежина доволі круто забирала вгору, і дуже швидко єдиним про що я міг думати була здогадка коли ж цей підйом скінчиться. З кожним кроком він все крутішав і складнішав. Дихати ставало все важче і важче, ноги гуділи. Наша вдача, що у зовсім скрутних місцях ворожбити видовбали сходи прямо у скалі, інакше не дістатися б нам верхівки.

Вже зовсім стемніло, коли ми дісталися вузенького уступу з розчищеним місцем під багаття і з критим наметом для ночівлі. Але я б усе це не побачив, якби брат не показав те місце, сховане у чагарнику:

- Бівак ворожбитів. Зупинимося тут на ніч. 

Я хотів запитати чому ми виступили так пізно і пройшли зовсім трохи, але пригадав все що сталося зі мною за останні два дні й вирішив, що як би там не було, цей відпочинок - чудова нагода для того, щоб як слід підготуватися до довгої дороги попереду.

Ми влаштувалися на ніч і розпалили багаття напрочуд швидко - все вже було підготовлено до прийому ворожбитів у разі потреби. У наметах було сховано багато чого: заготовлені дрова і посуд для приготування їжі, розпалювачі багаття, які виглядали як шматки вугілля - брат прихопив трохи з собою. Також ми знайшли сокиру, міцні мотузки і схематичну мапу місцевості - так сказав Родосвіт, я у тих позначках нічого не зрозумів. 

Я ж зацікавився набором, що знайшов у наметі - тут були й лікувальні мазі, і всілякі припарки, і сушені квіти і трави - небагато, але для дрібних подряпин стало б у нагоді. Я хотів прихопити трохи з собою, але коли ми розібрали власні торби, то побачили що такі самі набори нам видали ворожбити. Братові ще дісталася фляга, але він не сказав що у ній. І жовтувато-сіра пір’їна, дбайливо захована в брата за пазухою. Він якраз витяг її назовні і схопив за кінчик. 

- Що це таке? - спитав я, щойно побачив ту пір'їну в братовій руці.

- Дивись-но уважніше. Бачиш?

- Вона крутиться на всі боки, от і все…стривай-но! Вона…вона кудись вказує!

І дійсно, протилежний кінчик пір’я вигинався як міг, проте вказував один напрямок.

- Ця пір’їна зі хвоста буревісника, вона завжди вказує на північ, - з вельми довольним виглядом розкрив таємницю Родосвіт. - Це дарунок Брамаря.

- Тепер не заблукаємо! - вигукнув я. А ще зрадів теплій ковдрі, на вигляд тоненькій, але в якій можна було спати навіть на снігу і не замерзнеш. Одразу ж начепив її на себе і так і ходив остаток вечора.

Ми нашвидко приготували вечерю - кожному дісталося по шматку свіжозапеченої оленини; поїли, попили кропу з ягодами, що я назбирав дорогою. Перед сном, коли я розкладав нові трави і мазі до своєї скриньки, брат сказав мені:

- Зранку почнемо тренування. 

- Яке ще тренування? - сушені квіти календули мало не просипалися на підлогу від мого здивування.

- Стрілятимеш з арбалета, вчитимешся полювати, читати мапу, таке інше.

- Нащо? - вихопилось у мене, і я про це пошкодував оскільки брат подивився на мене важким поглядом. Але відповів:

- Не клей з себе дурня. В нас нелегка подорож попереду. Може статися що завгодно. І хоча воорожбити прийняли тебе і у разі…словом, тобою буде кому попіклуватися, мені буде спокійніше якщо ти зможеш постояти за себе. І підстрелити ворога, або вечерю.

- Так, брате, - з дивною гіркотою у голосі відказав я.

- Землі ворожбитів відносно безпечні, але…але ми маємо бути напоготові. На той випадок, якщо Едасу знову вирішать завітати у землі Баллави. 

- Ти вважаєш вони так і вчинять?

- Ні, я гадаю вони не настільки дурні щоб цілеспрямовано лізти до ворожбитів, лише прагнули дістатися Великого Шляху, бо це - найшвидший і найлегший шлях до Букова. І не тільки. І вони могли б залишитися непоміченими, якби у Брамаря кожна гілка у лісі не була під наглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 44 45 46 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"