Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 77
Перейти на сторінку:
Глава 12.

Наступний день у Маркуса був вихідним. І він вирішив прогулятися зі мною селищем, показати мені все. На мене дивилися з цікавістю. Коханий наполіг, щоб я лінзи не одягала. Брала із собою максимум окуляри. Типу нехай звикають. Селище було затишним. Кілька десятків будинків. Своя школа, садочок, навіть невеличка лікарня, яка більше для вигляду і більшу частину часу пустує. А ті лікарі що є в селищі ходять за викликами додому.

Сьогодні я допомагала готувати мамі обід. Хотілося якось відчути себе частиною сім'ї. Зрозуміти, що це таке. Батько, брати і сестри Маркусу працювали в селищі. У їхній сім’ї був свій меблевий магазин, і хлопці займалися складанням меблів. А дівчата шиттям оббивки і загалом тканинами. Рой ще займався різьбленням по дереву і робив ексклюзивні замовлення.

— Ти добре готуєш, — сказала мама, — сама вчилася?

— Так, після випуску довелося навчитися. Благо в мережі є різні відео навіть про найелементарніші речі. Починаючи як стару плиту увімкнути і приготувати банальну кашу і не спалити її при цьому. Виявилося, готування не менш цікава справа, як і малювання. І потім друзям випічка сподобалася. Хоча всі рецепти з мережі і готувала я під відео рецепти. Банально все повторюючи, боялася помилитися.

— Вона не так давно торт великий приготувала. У день переїзду якраз дружним натовпом доїдали, — сказав Маркус

— Добрий вечір, — почула ми за спиною.

Повернувшись, побачила рослого чоловіка, зовні схожого на батька Маркуса. Він з матір'ю схилилися, до того ж я бачила, що схилилися вони не стільки від глибокої поваги, скільки від сили, що придавила їх. Бачила, як і Маркусу, і мамі не комфортно, але й розігнутися і підняти голову вони не можуть.

— Хм. Цікаво, ти не схиляєшся.

— Брате, — почула батька коханого з рикаючими нотками, — Ти зловживаєш силою.

Маркус миттю випростався і виглядав незадоволеним і роздратованим.

— Цікаво було перевірити дівчинку. Зазвичай навіть люди схиляються.

— Не схиляються тільки глави родів та інші альфи, — фиркнув батько. — Вона глава роду.

Дядько Маркуса поперхнувся від подиву повітрям. Так, я не схожа на главу роду, що є, те є.

— Якби не бачив сам, її реакцію на мою силу не повірив би. Ну що ж, малятко, радий прийняти в сім'ю. Сильна кров — це добре. Цікаво хто у вас буде.

Він підійшов до мене впритул, я опинилася йому по плече, і щоб дивитися в обличчя, потрібно було задирати голову.

— Чистий колір, не фарбована. Кумедно буде якщо народитися білий барс. Чим нагодуєте?

Обід пройшов трохи в напрузі. Було незручно, що мене розглядають пильно навіть під час їжі. Маркус ледь чутно порикував, чим викликав у дядька посмішку.

— Не ревнуй, не чіпатиму я твою пару.

— Ти занадто пильно на неї дивишся, — сказав йому брат. — Твоя дружина гарчала б голосніше і покусала вже тебе.

Чоловік миттю зніяковів і посміхнувся.

— І взагалі діти, пора вже і до весілля готуватися. Відзначати, звісно, будемо в нас. Нея тобі є кого запросити.

— Кількох друзів і напевно дядька з тіткою. Ну і Маркуса колег, деяких.

— Кілька десятків набереться, — хмикнув коханий.

— Тоді вже час призначити дату, обирати сукню і все, що до неї потрібно.

— Я допоможу дівчинці, — сказала мама, — потрібно буде в місто з'їздити походити по магазинах.

Я подумки здригнулася, скільки мені на це доведеться грошей витратити, не зрозуміло.

— Нея розслабся, — сказав батько, — не тобі це оплачувати.

— Чому? — запитала здивовано.

На мене не менш здивовано втупилися рідні Маркуса разом із ним.

— Синку, ти що толком не доглядав за нею, подарунки не дарував?

— Не встиг, одна квітка не береться до уваги.

— Так. Маркусе, на кілька слів відійдемо, — простягнув його батько, дядько тільки насупився і теж пішов слідом за ними.

— Вуха йому надеруть трохи, заслужив. Він за два роки що нічого, крім квітки, не подарував.

— Кошик артефакт.

— Кого я виховала, — простогнала жінка.

— Але ж мені тільки вісімнадцять виповниться. Він намагався не наближатися, щоб Діму не злити. Він же став моїм опікуном.

— Ага і ви тільки в гляділки грали. Це не куди не годиться. У вас має бути період залицянь. А ви відразу жити разом стали.

Чесно кажучи, напружилася, що мене зараз випруть. А я Тому квартиру вже здала. Може пустить спати мене на дивані або він на дивані. І ми поділимо житлоплощу.

— Відставити паніку! — рявкнула мати. — Батько потім вуха крутити будеш.

Чоловіки спантеличені повернулися.

— Весілля не раніше ніж через два місяці. Через місяць займемося підготовкою. А ти, — вона показала пальцем на сина, — щоб за ці два місяці надолужив згаяне. Жити будете в різних кімнатах. І будеш запрошувати дівчинку на нормальні побачення! Інакше я сама тобі вуха відірву і назад приш'ю, вже як вийде. Зрозумів мене?

— Так мама! — відрапортував Маркус.

— А жити окремо обов'язково? — запитала насторожено.

Мама подивилася на мене з прищуром.

— Йому буде корисно, — сказала вона суворо.

Так почалися наші з Маркусом побачення. Гуляли ми не тільки в селищі, а й містом.  Тиждень минув просто ідеально, навіть без нових убивств. А потім я прокинулася не у своєму ліжку, а під землею. Місце нагадувало каналізацію, тільки якось занадто чисто, сухо і без відповідного запаху. Оглядатися сильно не стала, встала і, зробивши кілька кроків, перемістилася додому до Маркуса, до себе в кімнату. Переодяглася і пішла на пошуки котячого сімейства.

— Де ти була? Заходив, тебе не було в кімнаті.

Я трохи насупилася. А він підійшов поцілувати і відчув сторонній запах. Я спеціально не пішла в душ.

— Чим пахне? А то я прокинулася не у себе в ліжку. Благо сплю в пристойній піжамі, не те що раніше.

Маркус ще уважніше принюхався, навіть його батько і брати підійшли і тихо заричали.

— Ти точно не пам'ятаєш ні чого?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 44 45 46 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"