Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 77
Перейти на сторінку:

— Маркус я прокинулася в каналізації, ось уже не межа моїх мрій просунутися в такому дивному місці.

Сімейство виглядало спантеличеним.

— Від тебе справді пахне затхлим як під землею. Але ще є сторонній чоловічий запах. Він тебе торкався, мабуть переніс на руках.

— Значить цей хтось проник у ваш будинок і мене забрав. Чудово. Я думала хоча б тут ніхто вдиратися не буде.

Маркус гаркнув і поспішив на верх, слідом його батько з братами. Мама мене обійняла і повела до столу.

— Дивний запах. Нехай чоловіки розберуться. Це не нормально що до нас потрапив сторонній.

Повернулися вони за кілька хвилин злі. Маркус мене міцно обійняв і потерся головою об мою голову.

— У кімнаті немає сторонніх запахів. Підозрюю він скористався артефактом для твого перенесення.

Нутрощі стиснулися в тугу грудку, а до горла підступила нудота.

— Тихо, заспокойся, все буде добре. Давай ми відразу вирушимо перевірити те місце, де ти прокинулася. Візьмемо тільки з собою Ігната і Тома, вони хлопці міцні, вломимо дружно цьому поганцю. І за одне дізнаємося хто це.

От тільки прохід я змогла створити рази з п'ятого обидва рази для друзів. І в каналізацію ми взагалі з десятого разу потрапили. До цього мене банально заспокоювали, щоб я прохід могла відкрити. Щоправда, ні чого ми там не знайшли. Навіть підстилка, на якій я лежала, зникла.

— Це точно тут? — запитав Маркус. — Так точно. Тут твій запах є і ледь вловимий чоловічий. Але він чимось його перебив.

Чоловіки швидко пройшлися в один і інший бік колектором. Знайшли кілька розгалужень. Але в них чужого запаху не було. Після чого повернулися до мене.

— Ти як? — запитав Ігнат. — Повернеш нас?

— Так.

Повернутися було простіше. А вдома на мене чекало не дуже приємне відкриття. Хтось знову побував у моїй кімнаті після того, як ми пішли, і зникли деякі мої дрібнички. Я відразу зателефонувала Маркусу.

— Що сталося?

— Тут знову хтось був! Пропала моя білизна, — на цьому мій голос здригнувся.

— Може ти його в кошик закинула?

— Я його туди якраз таки й закинула, але артефакт розрядився. Я думала трохи пізніше підзаряджу і ні чого з нього не діставала. А зараз прийшла зарядити, а кошик порожній. Твоя мама в кімнату не заходила, уже запитала в неї. Та й навіщо комусь заходити перевіряти кошик для моєї брудної білизни!

— Тихо, малятко, заспокойся.

— Що вже сталося? — почула голос шефа.

Маркус прибрав від вуха телефон і розповів про ранкову подію і що я щойно розповіла.

— Що мені робити? — запитала в коханого — Мені страшно.

— Будь удома, бажано на очах у мами.

Він перервав розмову, шеф був задумливим.

— І що зовсім ніяких запахів.

— Тільки на ній і трохи в підземному тунелі. Не схоже на чортів, від них різкий запах із домішкою сірки. А портали рідкісні навіть у нашому світі. І люди, що володіють таким даром, усі під контролем і здебільшого працюють в органах правопорядку у різних структурах. Або вже на пенсії і не можуть відкривати портал. Або в нас хтось із незареєстрованим даром. Або в когось амулет перенесення. Притому явно розрахований на двох.

— Як у її дядька, — здогадався шеф. — Тільки в того амулет був на одного.

Сиділа з ноутбуком і планшетом у залі, мама займалася домашніми справами. Потім допомагала їй готувати обід, і вона запропонувала пограти в карти. Мама спритно обіграла мене кілька разів. Здавши на третій раз, я помітила на вулиці білу маківку, серед жителів селища немає блондинів.

— Я вийду на вулицю.

— Когось побачила?

— Сподіваюся, здалося.

Свої карти я взяла із собою, розклад трапився хороший із козирями. Мама тільки схвально хмикнула, на те що я свої карти забрала. Вийшовши на вулицю, побачила молодого чоловіка. Серце занило. Дядько казав, що брат скоріше за все загинув. Раз не відображається на родовому артефакті.

— Привіт, сестричко.

Серце прискорило свій біг, мені не було страшно. Це почуття було дивним хвилюючим.

— Ти виросла. Я бачив тебе зовсім маленькою.

— Дядько сказав, що ти загинув.

— Не схоже, що він тебе виховав, якщо ти тут.

— Я виросла в цьому світі, мене сюди батько відправив.

— Звичайно, хто ж крім нього. Ти напевно не пам'ятаєш, але для батька ти, як і я, стала розчаруванням. Я, бо не успадкував сімейного дару, а ти, бо дівчинка. Він не любив тебе.

— Але при цьому врятував. Так, я пам'ятаю все, що він говорив. Навіщо ти прийшов? Не для того щоб познайомитися.

— Чому ти так вирішила.

— Дядько не просто так говорив, що вважає тебе мертвим. Ти або загинув, або причетний до смерті батьків.

— Твоя мати мені ніхто! — сказав він зло. — Батько одружився вдруге майже одразу після смерті моєї матері. Вона померла, народжуючи мою сестру. Сестра теж померла так і не заплакавши.

— Це ти викрадав мене вранці?

Він виглядав здивованим. І мотнув легенько головою.

— Я тільки зараз знайшов тебе. Думаю, ми можемо домовитися. Я хочу повернути те, що належить мені за правом народження як старшому. Скажи, що відрікаєшся від сили добровільно і передаєш силу мені Нейтелу.

— Ні, — сказала, спокійно схрестивши руки на грудях. — Обійдешся.

— Ти багато на себе береш мала. Тобі не потягнути сімейний дар. Він тільки почав розкриватися, і ти не винесеш його. Ти скоро перестанеш бачити світ по нормальному.

— Я вже звикла і бачу світ по-іншому, щойно потрапила сюди. І дар тобі Нейтел не віддам. Він мій, а не твій.

— Ну як знаєш, — сказав він зі злою посмішкою і дістав із кишені два овальні предмети. — Тоді я заберу його, коли ти помреш, це буде не складно.

Він кинув у мене два предмети, я без роздумів перехопила їх на льоту картами, поміщаючи в малюнок. Брат, очманівши, дивився на мене, а потім злісно посміхнувся і зник. А я зрозуміла, чому він посміхається, я довго не втримаю ці предмети в малюнку, це вибухівка. Я подивилася на селище, помітила старійшину, потім перелякану маму, яка говорила про щось по телефону. Напевно з Маркусом. Подивилася на малюнки, які перенесла в карти, я відчувала, як те, що я в них уклала, виривається на волю і палить руки і вже починає світитися.

1 ... 45 46 47 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"