Книги Українською Мовою » 💛 Детектив » Спадок на трьох, Ілона Волошин 📚 - Українською

Читати книгу - "Спадок на трьох, Ілона Волошин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спадок на трьох" автора Ілона Волошин. Жанр книги: 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 56
Перейти на сторінку:

— Ось ця? — питаю у Френка.

— Ні, цю потрібно замінити, вона не працює. Візьміть ту, що збоку.

— Гаразд, — кажу я, кладу зарядку на місце і дістаю другий кабель.

— Давайте я ввімкну, — запропонував допомогу Френк і потягнув за кабель. Раптом я відчуваю, що щось випало зі сховку і торкнулося моєї ноги.

— Що це? — нахиляюся, щоб підняти. З-під килимка видніється край ланцюжка, мабуть золотий. Зблиснув на світлі невеличкий кулон — закрутився за кабель і впав. Зачекай! Маленький півмісяць з біленьким камінчиком, що так і відбиває світло.

— Щось не так? — пробурмотів Френк. Я піднімаю очі.

— Це той же кулон, що на фотографії. Так, це точно він! Френку, де ти його узяв? — кажу я, не задумуючись, що виглядаю безглуздо у Френкових очах.

— Це мого кузена. Він забув його у мене, а я залишив у сховку. Наступного разу поверну.

— Кузена? — перепитую я. — Ні, це якась помилка. Такого бути не може! Такий же кулон є на фотографії маленького Оскара.

— Оскара? Якого Оскара? Мого кузена звуть Девідом. Не розумію, про що ви.

—  Френку, зачекай. Як Девідом? Звідки у нього цей кулон?

— Він дістався Девіду від матері. Хоча кузен, мабуть, не згадає —  він був ще дитиною. Про яку фотографію ви кажете?

— Фотографію з батькового кабінету. На ній хлопчик з таким же кулоном. — Френк підняв брови, розтягнув куточки губ у посмішці. —  Не дивися так! Це батьків син, якого ми з містером Меєм намагаємося знайти, а цей кулон… Б’юся об заклад, це він і є!

— Очманіти! Ні, я не вірю в це. Як кулон вашого, так званого, брата може бути у мого кузена? Гадаю, ви щось плутаєте.

— Френку, ти впевнений?

— Може, цей кулон і схожий, але ви справді думаєте, що це він і є? Маєте фотографію цього хлопчика?

— Нажаль, ні. Брайан забрав більшість батькових речей до іншого будинку. Фотографія була серед них.

— Якщо бажаєте, я розпитаю Девіда про цю прикрасу. Може, вдасться щось з’ясувати.

— Гаразд. Дякую за допомогу.

— Я тільки радий бути вам корисним. До речі, ми вже приїхали!

За п’ятнадцять хвилин я вже прямую до автомобіля. Вітер розгойдує моє волосся і я знову пригадую Олівера. Це його улюблена погода, коли дощ ось-ось почнеться. Повітря наповнене дощовою атмосферою, тепле і ніжне. У такі моменти особливо хочеться дощу і зливи.

— Покваптеся, на дощ збирається! — каже Френк, виходячи з машини і поправляючи край піджака. — Відвезти вас додому чи є ще якісь побажання?

— Поки додому, — з гуркотом зачиняю дверцята.

Задзвонив телефон. На екрані висвітилося «Адам Мей». Я не задумуючись відповідаю на дзвінок.

— Міс Мітчелл, вітаю! Бачу, ви намагалися мені додзвонитися кілька днів. У мене було незаплановане відрядження до Монреалю, тільки нещодавно повернувся. У вас щось трапилося?

— Добридень… Ні, тобто… Так, трапилося. Чи могли б ми зустрітися?

— Так, давайте через півгодини у «Брікс».

— Добре, до зустрічі! — я завершую дзвінок і повертаюся до Френка. — Їдемо в кафе «Брікс». Мені потрібно зустрітися з містером Адамом.

За двадцять хвилин ми під’їжджаємо до кафе. За цей час погода значно погіршилася. Перші краплини дощу почали падати на скло автомобіля.

— Мені залишитися і почекати вас? — питає Френк, поправляючи комірець.

— Ні, що ти. Ти підеш з нами.

— Що мені там робити?

— Ти ж хотів допомогти? У тебе буде шанс.

В останню мить ми встигаємо забігти всередину, коли почало добряче дощити. Я швидко озираюся по приміщенню і помічаю Адама за крайнім столиком серед відвідувачів. Ми з Френком підходимо до нього.

— Радий вас бачити, — піднявся Адам. — Прошу, сідайте! Я замовлю вам каву.

— Дякую. Це Френк, Брайанів водій.

— Ми знайомі, — всміхнувся Адам.

— Чудово. Як ваше відрядження? Ви так неочікувано поїхали.

— Знаєте, робота така — то тут, то там. Але загалом усе гаразд. Моя секретарка сказала, що ви шукали мене. Що у вас сталося?

— Навіть не знаю, з чого почати… — зітхаю я, у голові все переплуталося.

— Почніть з простого. — радить Адам.

— Гаразд. Вдома я знайшла листа серед батькових книг. З нього я дізналася, що у батька був позашлюбний син. Тітка Мей розповіла мені, що батько намагався його знайти. Містере Адаме, чому ви про це мовчали?

Адвокат насупився, відвернув погляд і почав постукувати долонею по столу. Він здається дещо знервованим.

— Тому що про це заборонено говорити у домі вашого батька. — каже адвокат. Його голос спокійний і стриманий.

— Заборонено?

— Ваше замовлення! — підійшов офіціант з кавою. Аромат заполонив приміщення.

— Ваш батько хотів поділити усе своє майно між своїми дітьми, — продовжив адвокат. — Але для цього йому потрібно було знайти свого сина Оскара. — Я прикладаю чашку до губ. — Якби йому вдалося знайти його, спадок ділився б на трьох. Послухайте, я хочу розібратися в іншому. Цю історію я знаю і вам краще забути про неї. Невідомо де цей юнак, що з ним і так далі. Шанси знайти його дуже мізерні. Ми навіть прізвища його не знаємо. А от справжня причина раптової смерті вашого батька мене непокоїть.

— Мене теж це непокоїть, але я хочу знати, де Оскар!

— Вашому батькові двадцять років пішло на пошуки, і шанси справді мізерні, — Адамів голос грубішає.

— Ні! Френку, скажи! — я повертаюся до Френка, він трохи розгублено дивиться на мене, потім на адвоката. Дістає руку і кладе на стіл золотий півмісяць.

— Що це? — Адам нахиляється ближче.

— Це кулон! Такий же, як на фотографії з Оскаром. Я бачила цю фотографію у батьковому кабінеті, а сьогодні знайшла кулон у машині.

—  Цей кулон належить моєму кузену, — додає Френк.

— Вашому кузену?

— Так! Я думаю, що він знає щось про Оскара. — відповідає Френк доволі серйрзно.

— Оскар десь поряд! — додаю я, намагаючись заразити ідеєю Адама і Френка.

1 ... 44 45 46 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спадок на трьох, Ілона Волошин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спадок на трьох, Ілона Волошин"