Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

Люди виходили зі своїх наметів, щоб підготувати вогнище для святкової вечері. А Бернарду, так само як і більшості його побратимів, радили відпочити після тривалої подорожі і виділили намет. Спочатку хлопець егоїстично противився, хотів допомогти усім. Але згодом усвідомив що його сили теж мають ліміт, крім того безліч порізів та синців подавали ознаки присутності. Тому Бернард усамітнився у наметі.

Незабаром до нього прибуло кілька піхотинців що надавали допомогу і приносили їжу всім пораненим.

Бернард нарешті закрив очі, та швидко заснув.

***

На вечір, дехто вирішив навідатися до нього. Той вже прокинувся, та кола під очима врешті спали.

Сон Бернарда порушив Дрістен, що приніс трохи напоїв.

— Я думав ви зайняті, навіщо ви тут?, – питав Бернард.

— Мене запрягли привести тебе хлопче, ось. Усі приготування завершені, до того ж граф місце собі не знаходить. До того ж він вищий за мене за статусом. – звернувся до юнака командир найманців.

— Дякую вам, сір. Ще раз хочу виказати вам спасибі. Якби не ваша допомога в останній момент, думаю, всі б полягли там – зі сльозами на очах відповів Бернард.

— Не бери до голови хлопче, це ж мій прямий обов’язок. – казав воїн підпалюючи заверток в руці.

***

Намет розчинився в темряві, звідти з вийшли двоє, у жвавій розмові вони рушили крізь наметове місто до вогника в далині.

— Ніс вище, хлопче. Сьогодні треба веселитися на повну. Ми вже прибудемо через кілька тижнів до столичних володінь.

— Звичайно, якщо все пройде гладко, – мовив Бернард. — оскільки далі по дорозі буде лише рівнина, ми повинні встигнути вчасно.

Воїн, паралельно з розмовою, підніс заверток до одного з магічних світло каменів, що були поруч, тим самим створивши реакцію.

— Хлопче, тобі нічого боятися, охорона цього місця не просто так існує, і складається з кількох десятків достойних воїнів. Думаю, багато з них вже точно були загартовані в справжніх боях.

Бернард і офіцер знову йшли по вузькій земляній стежці між широкими наметами. По периметру невеликої площі це місце було окрашене світловими каміннями різного кольору, що створювало атмосферу свята. Ці світильники поглиблювали мовчазне небо, на якому почали з'являтися зорі.

Навколо хлопців було тихо. Тільки з центру табору лунав галас що посилювався з наближенням до потрібного місця.

На пеньках і поруч з вогнищем перебував великий натовп.

Ватра приголомшувала своїм розміром.

— Дорогий господине Бернарде, сідайте поруч – пролунав голос господаря цього місця, що долинав поблизу.

— Забув представитися тоді – мене звати Кір.

Його підлеглі підготували для свого начальника спеціальне місце. На дерев'яному бруску було викладено різнокольорову тканину, а сам багатій умостився на об'ємну подушку пастельних відтінків, прикрашену візерунками.

— Відпочинь, дорогий Бернард, адже ти втомився після важкої дороги. Не забувай, нам завтра в ранці вирушати. До того ж дорога буде тривалою та дуже нудною. Потрібно насолодитися сьогоднішнім святом на всю. Ти ж не знаєш, може чекати у майбутньому. Тому потрібно приймати доброту коли є та бути готовим до нових викликів.

— Мені вже краще, дякую за моральну підтримку.

Деревина у вогнищі потріскувала та поступово чорніла, перетворюючись на вугілля. Люди вже нанизували їжу на палички й готували хліб на вогні. Пізніше, воїни піками розтягли готове вугілля на ще три маленькі костри, де вони почали готувати більш комплексні страви.

Через якийсь час пан Кір оголосив:

— Доброго вечора, усім присутнім! Незабаром ви прибудете до нашої славетної столиці. А поки давайте повеселимося. А перед частуванням  хочу розповісти вам про одну трагічну історію:

Під час переправи крізь дикий ліс наших торгових партнерів напали лісові звірі. Я знаю, що в цій подорожі загинув не один і не двоє. Тому впевнений буду вдаватися до скорботи до кінця свого життя. Раніше подібне не траплялося в цій місцині, і тому ніхто не міг передбачити їх появу. Я зроблю все можливе, щоб всі сім'ї постраждалих отримали належну матеріальну і моральну компенсацію від столичного уряду, чи хоча б житло.

Помічник господаря, Себастьян, продовжив розмову голови.

— А зараз перейдемо до інформації, яку вдалося отримати під час цього інциденту:

Цікаво, що раніше вовки не нападали на людей у тій місцевості, крім того, було помічено істоту, яку ми не впізнали, так званого "монстра-вовка". Я чув, що подібних цьому істот помічали біля «Великого хребта» на заході, у місцевих лісах. А це далеко на заході, в зовсім інших кліматичних умовах. Відмінності полягали в тому, що цій тварині були присутні численні загадкові символи. Та й поведінка монстра здається не типовою, наче об’єкт наділили розумом.

— Особисто я вважаю, що це повна нісенітниця, – перебив того Кір, — адже просто неприпустимо, щоб якась істота такого примітивного типу почала мислити подібно справжньому людському розуму. Так чи інакше, прошу всіх бути обережними й повідомляти про таки випадки до органів безпеки Імперії, якщо помітите щось підозріле, звичайно,

***

Після промови Бернард зміг ситно поїсти у великій компанії цікавих і простих людей. Святкування тривало до пізнього вечора, а потім всі порозходились до наметів. Герой почув безліч історій про життя людей з різних клаптиків своєї батьківщини.

На ранок Бернард жваво прокинувся та тіло було сповнене енергії, хоча не всі рани затягнулися.

Хлопець визирнув з намету, розкривши ширму, і вкрай заспано поглянув на метушню ззовні.

— Останні кілька днів я не міг і подумати про таке щастя, – думав Бернард.

На вулиці вже всі активно розбирали свої намети й готувалися до останнього етапу подорожі. Юнак легенько зітхнув, піднявши руки догори. Люди завантажували свої намети у візки, що стояли неподалік. Парубок вийшов із свого тимчасового притулку, заздалегідь склавши всі свої речі в мішок.